У червні ми розповідали про насильницьку смерть у своїй квартирі викладача української гімназії з Рівного, яка мала неабиякий розголос у місті. По тому з’явилася інформація і про успішне розкриття цього резонансного злочину та затримання підозрюваних. Рівняни заспокоїлись, адже злочинці і повинні сидіти у тюрмі.
Захисник повідомив нашому кореспонденту, що упродовж тривалого часу добивається додержання вимог закону щодо місця утримання його підзахисного. Як виявилося, затриманого по цій справі Володимира Г., який мешкав по сусідству з загиблим та підтримував з ним добрі стосунки, протягом більш як трьох тижнів тримають у міліції, хоча для цього спеціально призначено слідчий ізолятор. — Прикро, але я ніколи не думав, що мені так довго доведеться переконувати колег-юристів з прокуратури в тому, що число двадцять три більше, ніж число три, — каже пан Олександр. — Саме три дні, а не двадцять три, дозволяється законом тримати арештованого в міліції , після чого він підлягає переведенню в слідчий ізолятор державного департаменту виконання покарань. Комусь видасться, що різниця між цими малопривабливими установами невелика — все одно в’язниця, однак мова йде не лише про умови тамтешнього перебування, хоча і вони далеко не рівноцінні. У слідчому ізоляторі, наприклад, арештований має можливість хоч і недовго, та все ж побути на свіжому повітрі, помитися в лазні, звернутися за медичною допомогою, отримати передачу від родичів. Усього цього в розташуванні міліції він позбавлений, всупереч гарантіям національного законодавства і Європейської конвенції з прав людини, але головне в іншому. У Конституції записано, що до проголошення вироку судом кожна людина вважатися невинуватою, їй гарантована можливість захищатися від звинувачення, а сторони обвинувачення і захисту перед судом є рівноправними . Саме здатність забезпечення державою гарантій такого права дає їй можливість називатися правовою і вимагати поваги до себе з боку міжнародної спільноти. До речі, щойно сказаного мною в прокуратурі не заперечують, однак свідомо дозволяють тримати людину не там, де їй за законом належить бути. Виникає питання: чому? Адже вина арештованого ще не встановлена, вирок суду не оголошено і хоч дуже обмежені, але все ж гарантовані законом права йому повинні бути забезпечені. Розмірковуючи над цим, треба мати на увазі, що захисник, завдання якого усіма законними способами захищати обвинуваченого, не може потрапити в міліцейський ізолятор тимчасового тримання без супроводу слідчого і наодинці спілкуватися з арештованим, а оперативний працівник, відповідальний перед начальством за розкриття злочину — може. У слідчому ж ізоляторі державного департаменту покарань адвокат може мати побачення з підзахисним без обмежень їх кількості і тривалості, а будь-хто інший — ні. Не секрет, що від позбавленої захисту людини легше добитися визнання вини, яке з легкої руки колишнього Генерального прокурора СРСР Вишинського до цього часу слугує декому царицею доказів. Вірогідно, що причина саме в цьому, бо інакше для чого заплющувати очі на явні порушення закону і нехтування правами людини. Насамкінець пан адвокат сказав, що з оптимізмом очікуватиме від керівництва наглядового відомства області реакції на свої звернення. Та от чи не виявиться вона запізнілою і його підзахисний за цей час чи не дослухається до чиїхось інших порад, далеких у своїх цілях від захисту його інтересів?
