Будь-яке офіційне загальноміське свято є для чинної влади насамперед нагодою вкрасти / освоїти певну суму бюджетних коштів. Чим більше свято — тим більше грошей отримають його організатори та виконавці, які завжди близькі до міської влади. Саме тому Рівне ну ніяк не може обійтися без щорічного «дня міста», яке влітає бюджету у чималу копійчину. Що ж тоді казати про міський ювілей? Востаннє таке щастя привалило міській владі 1983 року, коли бучно відзначили «700-річчя міста Ровно». Дарма що цей ювілей був вигаданим, про що усі історики добре знали, але мовчали. Або, навпаки, «науково підтверджували» цю дату, як робив це Гурій Бухало, який тоді ще не був палким націоналістом, а зовсім навпаки.
Знадобилося майже сорок років, аби історики таки довели, що згадки «битви під Ровно» від 1282 чи 1283 року, знайдені у «документах», є або підробленими або стосуються іншої місцевості. Залишилось небагато — визначити справжній вік нашого міста. Дат є кілька — від документа щодо продажу хутора (не міста) Рівного від 1434 року до документа про заснування фортеці (міста) Рівного 1469 року.
Щось підказує, що новою «датою народження» Рівного оберуть саме 1434 рік. Причина очевидна: у такому разі до наступного «ювілею» міста залишиться якихось тринадцять років. Міський голова Олександр Третяк та секретар міськради Віктор Шакирзян люди молоді. Якщо працюватимуть добре, то керуватимуть містом і тоді, коли на відзначення «600-річчя» можна буде спочатку виділити, а потім освоїти ну дуже багато грошей. Ще й у Києва попросити, чому ні? Якщо ж на той час у Рівного буде інше керівник, то й він не відмовиться від нагоди щедро відсвяткувати 600-річчя за бюджетний рахунок.
Микола НЕСЕНЮК.
Коментар
Микола Бендюк, краєзнавець, історик та художник-реставратор:
— Історія Рівного доволі складна і неоднозначна. Тому й був проведений круглий стіл, в результаті якого було відкориговано дати, пов’язані з містом. Тепер ми точно можемо сказати, що місто помолодшало на декілька століть, і 1283 рік не має до Рівного жодного стосунку. Дату 1283 року ще потрібно досліджувати. Її згадали дослідники ХІХ ст., але тоді вони ще не мали такої комплексної інформації, яку ми зараз маємо, тому вона гуляла у різних виданнях, а потім її ще раз взяли, навіть розуміючи, що це не є дата заснування нашого Рівного, але все-таки дали, щоб провести святкування Дня міста.
Тепер потрібно збирати колегію при міському голові і вирішувати, якою буде дата. День міста може не змінюватися, залишитися, як і був, а от дату заснування тоді вже треба буде коригувати відповідно до нових знахідок. Ми готуємо таку петицію міському голові, а тоді вже буде колегія, яка вирішить, якою датою послуговуватися і скільки років місту. Думаю, Хомко не погодився б на такі зміни, а Третяк погодиться.
Хронологія історії Рівного, яка була презентована на нещодавній конференції краєзнавців
Першою згадкою про Рівне, як встановили історики, є 1434 рік. Тоді князь Свидригайло видав привілей на ряд маєтків — Басів і ін. — Йосипу Чусі (Джусу). Саме у цьому документі побіжно згадується Рівне як сусідня до Басова земля. Потім Рівне переходить у власність до Дички.
1461 рік. Семен Несвізький купує Рівне у Дички, але помирає у 1481 році й селом займається вже його дружина Марія Рівненська (Ровенська). Вона будує дерев’яний замок і засновує місто приблизно у 1496 році.
1518-го місто переходить у власність до князя Костянтина Івановича Острозького. Він укріпляє місто, але воно все одно залишається всуціль дерев’яне. З 1531 р. містом володіє син Костянтина Івановича Ілля Острозький. 1539 — після смерті Іллі місто переходить до його доньки Гальшки Острозької, але фактично Рівним керувала її мати Беата Острозька Костелецька, хоч деякий час опікувалася Рівним і королева Бона.
1565 року, щоб не віддати місто і все князівство нелюбому зятю Лукашу Гурці, Беата виходить заміж за молодшого на більш як 20 років Альбрехта Ласького і передає місто йому. Аферисту Лаському треба були лише фінанси на свої авантюрні проєкти, тому він і віддає місто в оренду євреям та полякам.
1570-го місто переходить у підпорядкування короля Сигізмунда Августа, а потім і до в майбутньому французького короля Генріха Валуа, який у 1574 році повернув місто у власність князів Острозьких.
1574 року хоч була постанова короля, але фактично містом продовжують управляти орендарі Альбрехта Ласького, хоч номінально власницею була княжна Гальшка Острозька.
На початку 1590-х місто переходить у власність князя Василя-Костянтина Острозького. Але фактично містом володів його син Олександр Острозький, який і розбудовував місто. Князь Олександр Острозький робить Рівне своєю резиденцією, і, очевидно, в цей час з’являються перші муровані споруди: Острозька і Клеванська брами (барбакани). Місто набирає ваги і в торгово-ремісничій сфері.
1603 року місто вже юридично переходить у власність князя Олександра Острозького після поділу з братом Янушем. Але володів він містом недовго, тому що в цьому ж році помирає, і до 1621 року містом володіє його дружина Анна і син Януш-Павло Острозькі.
З 1621 р. Рівним володіє Катерина Острозька, яка вийшла заміж за Томаша Замойського. З 1642 року, після смерті Катерини Острозької (Замойської), місто часто змінює власників, це були Йоана Барбара Конєцпольська (Замойська), Ян Собіпан Замойський, Гризельда Вишневецька, Міхал Корибут Вишневецький, Станіслав Конєцпольський.
З 1682 р. містом володіє Ян Олександр Конєцпольський.
З 1719 недовго власником Рівного став Олександр Валевський, а 1723 воно переходить у власність князів Любомирських.
— Першим власником став Юрій Олександр Любомирський. Князі Любомирські будують на території замку мурований палац, навколо розбивають парк, — додав Микола Бендюк. — Сам палац не зберігся, а із XVIII століття лишилися лише будинок, що нині на розі вулиць 16 Липня та Драгоманова, і церква на вулиці Шевченка. У ХІХ столітті Любомирські будують будинок гімназії (зараз там краєзнавчий музей) і «Палацик на Гірці». Це все, що лишилося від давнього Рівного.
