Серед 20 українців, яких минулого тижня обміняла українська влада, є і один уродженець Рівненщини — 40-річний Валентин Можаєв. Чоловіка бойовики ЛНР взяли у полон у липні 2016 року і звинуватили у «шпигуванні». Ці три з половиною роки Валентина, який не мав стосунку ні до ЗСУ, ні до українських спецслужб, утримували під вартою.
Валентину, жителю Панталії Дубенського району, було 37, коли він потрапив у полон. Чоловік свого часу служив у прикордонних військах в Одесі, проте у 2008 році звільнився зі служби, участі в АТО не брав. Повернувшись на Дубенщину, працював рік дільничним інспектором, а опісля — начальником охорони приватного підприємства. Як розповідали рідні, у 2014 році Валентин звільнився сам, бо через постійні крадіжки він, як керівник охорони, змушений був відшкодовувати збитки з власної кишені.
Залишившись без роботи, Валентин перебивався випадковими заробітками. У той же час, як писало видання «Дзеркало плюс», у нього розгорівся конфлікт з колишньою дружиною. Жінка намагалася забрати їхню доньку, яку після розлучення подружжя доглядали батьки Валентина. У чоловіка внаслідок конфлікту виник нервовий розлад, він вирішив їхати на схід. Як розповідала згодом мама Валентина, сказав, що їде на заробітки. Першого липня він виїхав з України в Росію через пункт пропуску «Гонтівка» на Харківщині — зв’язку з ним рідні більше не мали.
Замість заробітків Валентин потрапив у полон. З колишнього військовика, родом з Західної України, у Луганську зробили «українського шпигуна» з позивним «Архіп». У 2016 році бойовики ЛНР Мужаєва змусили на відео зізнатися, що він «завербований СБУ» і начебто мав влитися у ряди «народної міліції ЛНР». Хоча на записі чітко видно, що «зізнання» чоловік читав з листка.
— Після розлучення і постійних конфліктів за доньку син перебував у пригніченому стані, — розповідала мати Валентина журналістам. — Часто був сам не свій. Ми дуже переживали за нього, але нічим зарадити не могли. Як не старалися, не спромоглися загоїти його душевну рану. Останні два роки перед полоном він був без роботи, перебивався випадковими заробітками. Декілька разів їздив у Москву роботу шукати. Що поїде, то й вернеться. Три дні побув, вернувся. Такий розумний начитаний чоловік, все знає, все вміє. Він сам сонячні батареї нам встановив і підключив. Не курить, не п’є. А щастя немає. Не може собі місця знайти. Це його остаточно підкосило. Став замкнутий, щось собі як надумає, то й людей не впізнає. Було, вікна відчинить, закутається й сидить мерзне. Інколи йому здавалося, що його хтось переслідує. Мучився, одне слово.
Його, видно, дуже гнітило, що він не може ніде зачепитися. Кидався у всі боки. Здав документи на візу в Польщу. А це 29 червня 2016 року надумав їхати на схід. Каже, поїду у Луганськ, Донецьк, Крим. Подивлюся, як там люди живуть, чи то правда те, що в новинах показують? Ми з батьком відмовляли. Кажу йому: «Куди ж ти їдеш? Там тебе візьмуть під білі рученьки і посадять». Серце передчувало недобре. В дорогу взяв з собою 500 доларів, які заробив раніше. Телефону у нього не було — він не брав. Звістки про себе не давав. Як у воду канув.
Коли нам сказали, що він у Луганську арештований як шпигун, ми були в шоці. Як подивилася його фотографії з бородою, зарослого, не впізнала. Скрикнула: «Ой! А хто це?». Очі у нього були хворі. В тій самій сорочині на відео, в якій і поїхав. Я думаю, що його били.
Батьки не раз просили українську владу посприяти звільненню Валентина. Проте тільки цього року чоловіка включили у списки обміну. Звільнили Валентина Можаєва 16 квітня поблизу Щастя Луганської області. Разом з ним визволили з полону ЛНР ще 10 українців.
Олена Іванюк.
