Цікаві події відбуваються останнім часом у збройних силах європейських держав. Іспанія, наприклад, за словами міністра оборони цієї країни (людини, природно, цивільної) має намір скасувати обов’язковий військовий призов і слідом за лідерами цивілізованого світу перейти на професійну армію. У відповідь на це наша Верховна Рада внесла доповнення до загальновійськового статуту, згідно з яким українські військові знову мають звертатися один до одного «товариш».
Цікаві події відбуваються останнім часом у збройних силах європейських держав. Іспанія, наприклад, за словами міністра оборони цієї країни (людини, природно, цивільної) має намір скасувати обов’язковий військовий призов і слідом за лідерами цивілізованого світу перейти на професійну армію. У відповідь на це наша Верховна Рада внесла доповнення до загальновійськового статуту, згідно з яким українські військові знову мають звертатися один до одного «товариш». До цього часу допускалося звертання «пан», що наших парламентарів чимось не влаштувало. Рішення, у принципі, правильне і послідовне. Принципово українське військо нічим від своєї матері Радянської Армії не відрізняється. Ніхто у світі не вміє краще за наших «товаришів» знущатися один над одним. Описані в класичній літературі «звірства» римських легіонерів, середньовічних ландскнехтів і російських «ваших благородій» позаминулого століття ні в яке порівняння не йдуть з тим, що витворяють з підлеглими наші армійські «товариші». А геніально висміяна письменником Гашеком австрійська армія, де служив його герой Швейк, у порівнянні з нашими Збройними силами, і взагалі курорт, просто Карлові Вари які-небудь. І якщо «пан поручик» дійсно був «благородієм», чию гідність ніхто не міг безкарно принизити, то наш «товариш лейтенант» має про шляхетність і достоїнство таке ж поняття, що й інші військові «товариші». Кого в нас здивує рабська праця «товариша солдата» на дачі «товариша генерала»? Тому і розмови про професійну армію в нас якось притихли самі собою. Дуже дорого, говорять, це коштує. Ну якщо мати більше генералів, ніж у всьому блоці НАТО, то, звичайно, дорого. А якщо реально? Невже утримувати сотні тисяч упійманих військкоматами вояків, які нічим, окрім знущання один над одним і «чекання дембеля» реально не займаються, для країни дешевше, ніж реально навчати військової справи десятки тисяч професіоналів-добровольців? Хто рахував? Якщо судити по сімдесятих-вісімдесятих роках, коли вся країна «чекала дембеля», то все нормально. Якщо ж підняти голову і подивитися на Захід, де армія вже давно стала не збіговиськом бовдурів, що марширують, а полігоном для випробування новітньої техніки і технології, то наша тривала «військова реформа» викликає все більше запитань. Чим ще, крім щорічних парадів, збивання цивільних літаків, стрілянини по своїх містах і «вищим пілотажем» з десятками безневинно убитих співвітчизників відзначилася наша армія в останні роки? Участь у міжнародних миротворчих місіях не рахується — це поліцейська робота, яка має дуже мало спільного із завданнями Збройних сил. Замість атлетично збудованих «рейнджерів» у військовій формі ми як і раніше бачимо довкіл напівголодних худосочних «салабонів», які клянчать цигарки у перехожих і не викликають нічого, крім жалості. Недарма ж більшість свідомих матерів нізащо не згодні віддавати своїх синів «у товариші рядові», побоюючись за їхнє життя і здоров’я. Цього року Міністерство оборони обіцяє значно скоротити кількість «товаришів генералів». На боєздатності, вдягнутості, нагодованості й непобитості «товаришів солдатів» , призваних восени військкоматами, ця широко розрекламована акція відіб’ється не більше, ніж скорочення числа вовків у лісі позначиться на вгодованості свиней на фермі розкраденого колгоспу. Тому що в «товаришів» інакше не буває. Доведено історією.
