Тридцять років тому театральні глядачі плакали на виставі «Варшавська мелодія». В Рівному двісті разів образи закоханих полячки та московського студента втілювали Ніна Ніколаєва та Володимир Сніжний, а в Києві публіка затамовувала подих, коли грала Ада Роговцева.
Тридцять років тому театральні глядачі плакали на виставі «Варшавська мелодія». В Рівному двісті разів образи закоханих полячки та московського студента втілювали Ніна Ніколаєва та Володимир Сніжний, а в Києві публіка затамовувала подих, коли грала Ада Роговцева. Шістсот сімдесят разів вона перетворювалась на польську студентку Московської консерваторії Гелену, щоб закохатися у студента Віктора, а потім через радянський указ 1946 року про заборону одружуватися з іноземцями, розлучитися. Тепер Роговцева вже не може грати молоду дівчину, але це «Варшавську мелодію» не знищило. Драматург Ігор Афанасьєв створив театральну фантазію на відому тему, назвавши все це в кращих традиціях кіношних бестселерів — «Варшавська мелодія — 2». Сюжет начебто простий — Гелена через сорок років приїздить у «перестроєчну» Москву, де знайомиться з російським інтелігентом Євгеном (Паперний), котрий дуже нагадує того Вітека. Під впливом музики Шопена, романтичної атмосфери та приємного співбесідника вже немолода жінка згадує, як познайомилась у філармонії з напівінтелігентним студентом-виноробом, як вони освідчувалися в коханні, ховалися від усіх в музеї і т.д. Тут відтворити молоду Гелену допомагає донька Катерина Роговцева-Степанкова, а Вітек — все той же іронічно-анекдотичний, але при цьому відвертий Паперний. Трохи гумору в слізогінну історію кохання, окрім Вітека-Євгена-Паперного, додає актор Ігор Славінський, котрий грає багато невеличких ролей на зразок «кушать подано», проте за всю виставу обмежується лише вигуком «вах-вах!». Гра Роговцевої, для якої повернення до «Мелодії» було емоційним потрясінням — легка та без претензійності на драматичність — здається, що актриса не грає, а просто живе на сцені. Сльози наприкінці — теж справжні, без театральних спецзасобів. Не менш чуттєва і Роговцева-молодша, яку глядач одразу впізнав за характерними ямочками на щоках. Результатом майстерного обігрування старої «лавсторі» стали вологі очі зворушеної та щасливої публіки.
