Серед змін, що відбулися з нашим містом в останні роки, не можна не відзначити шизофренічну кольоровість, надану вулицям Рівного з волі його всенародно обраних «батьків». Складається враження, що місто розмальовує чотирирічний хлопчик, якому на день народження подарували набір різнокольорових фломастерів. Хочеться дитині випробувати всі подаровані іграшки, ось і прикрашає він все довкіл найнеймовірнішими барвами.
Серед змін, що відбулися з нашим містом в останні роки, не можна не відзначити шизофренічну кольоровість, надану вулицям Рівного з волі його всенародно обраних «батьків». Складається враження, що місто розмальовує чотирирічний хлопчик, якому на день народження подарували набір різнокольорових фломастерів. Хочеться дитині випробувати всі подаровані іграшки, ось і прикрашає він все довкіл найнеймовірнішими барвами. Хворобливу барвистість відремонтованих фасадів можна було б списати на відсутність смаку в архітекторів. Знаючи пристрасть багатьох із них до міцних напоїв, можна припустити, що ідеї розмалювати черговий фасад «синеньким-зелененьким» приходять до них саме у такому стані. І повірив би у це, якби не одна особливість, прикмета, можна сказати. По-ідіотськи розфарбовані будинки всі до одного будують чи ремонтують виключно за державний кошт. Збудоване за свої, немає значення — вкрадені чи зароблені гроші, наше начальство фарбує у цілком пристойній гаммі. Пройдіться кварталами приватних новобудов: сполучення сіро-теракотових відтінків милує око, маєтки заможних рівнян все менше нагадують великі сараї. Вони стають все більше схожими на нормальне людське житло. Кому, скажіть, заманеться розмалювати стіни свого (!) будинку жовтою фарбою із зеленим оздобленням? Свого ні, а державного — скільки завгодно. Скоріше за все, справа тут не у відсутності смаку чи художньої освіти, яких все одно немає. Розфарбувавши центр Рівного «під дурдом», наші архітектори-будівельники зробили цю роботу помітною! Бо коли просто відремонтувати фасад, поновивши зовнішнє опорядження, заклопотані перехожі цього і не помітять. Не кажучи вже про начальство, яке страждає у тісних салонах казенних «мерседесів». Якщо ж зробити стіну яскраво-зеленою, це побачать одразу, зауваживши, що працює міська влада, видно, мовляв, неозброєним оком. А те, що за акварельними стінами все сиплеться, валиться та гниє, то хто це з вулиці побачить? Візьміть, наприклад, багатостраждальну поліклініку, яку зводять у центрі міста другий десяток років. Всередині вітер гуляє, зате зовні вона вже вся жовтогаряча, пофарбована значить. Подивитись, може, і приємно, а лікуватись... Словом, так: де бачиш яскраві стіни, там щось не так. Або всередині, або зовні. Хто не вірить, спробуйте вдягнути на себе жовті піджаки із зеленими штанами і піти так на роботу. Не підете? Не хочете виглядати розмальованими блазнями? А місто, виходить, хоче? Чи хтось із нас таки блазень. Або ми, або влада.
