Прокурор Андрій Таргоній, подавши позов до суду на двох працівників райвідділу міліції, які не захистили його від Олександра Музичка під час інциденту в кабінеті понад рік тому, пішов у відпустку. У вільний від участі у судових засіданнях час Андрій Таргоній прийшов у редакцію "РВ", щоб розповісти свою версію тих минулорічних подій.
Андрій Таргоній
— Тодішню агресивну поведінку Олександра Музичка щодо вас багато хто схвалює. Адже ви покривали убивцю, не погоджували його арешт...
— Справу про вбивство селянки у Рівненському районі мені передали від іншого прокурора 26 лютого 2014 року ввечері. Тоді ж до мене прийшло людей десять з райвідділу міліції, привели Миколу Грека, який, як стане згодом відомо, таки задушив жінку, і почали просити, щоб я заднім числом погодив дозвіл на його арешт. Справа у тому, що Грека незаконно утримували три доби, проводили з ним слідчий експеримент, хоча офіційно підозри про злочин йому винесено не було. Міліціонери зібрали достатню доказову базу, і я би підписав погодження про арешт. Єдине, що казав: "Хлопці, виправте дату, заднім числом підписувати і порушувати законодавство я не буду".
Такий випадок був не першим. У райвідділі постійно незаконно утримували людей, поки хтось за них не привезе грошей. Адвокат Миколи Грека написав заяву до прокуратури про те, що його підзахисного незаконно утримували. Тоді начальник райвідділу міліції Ігор Денисюк, щоб уникнути відповідальності, разом з тодішнім своїм начальником Дмитром Лазарєвим розробили провокацію з "Правим сектором", щоб зробити винним мене.
Відеокамери на приміщенні зафіксували, як Ігор Денисюк 27 лютого півгодини чекав на представників "Правого сектора". Достеменно відомо, що саме Дмитро Лазарєв наказав СЗГ УМВС зібрати журналістів.
З Олександром Музичком до кабінету увірвалися озброєні представники "Правого сектора". Один із них — Михайло Михайлов — хотів мені помститися. Він колись працював у міліції, і я, як прокурор, відкривав по ньому справу щодо вимагання грошей у підприємців. Справу тоді закрили, але з міліції його звільнили. До слова, нині він працює водієм голови обласної ради Михайла Кириллова і тоді, 27 лютого, до прокуратури приїздив на його "Мазді". Окрім того, автомат на мене наставляв Андрій Станкевич, колишній працівник прокуратури, якого звільнили за неналежну поведінку.
— Після інциденту у вашому кабінеті справу про вбивство жінки передали іншому прокурору.
— Адвокат Грека подав прохання до суду, щоб мене відсторонили, бо нібито після того, як мене шарпав Олександр Музичко, я не міг бути об'єктивним. Насправді Денисюк на той час вже домовився з адвокатом Грека: міліція подає до суду матеріали не за статтею про умисне вбивство, а за набагато м'якшою статтею 119 Кримінального кодексу про вбивство з необережності. Прокурор, який після мене вів нагляд за справою, це погодив, як і суд. І Микола Грек, який тричі протягом 15 хвилин душив жінку, перевіряючи чи вона дихає, після кількох місяців у СІЗО, доки тривали суди, вийшов на волю. Бо він покаявся у злочині, це була його перша судимість і він потрапив під амністію. Одразу після цього адвокат Грека забрав у прокуратурі заяву на Денисюка.
— Зі слідчого Холодька ви вимагаєте понад 1,7 млн. грн., ще понад мільйон гривень — з Ігоря Денисюка. Чому саме такі суми?
— Ігор Денисюк та Василь Холодько, коли мені погрожували, наносили тілесні ушкодження і принижували, стояли і дивилися. Холодько при цьому був у форменому одязі. Я подав на них цивільні позови у рамках кримінального провадження, яке веде прокуратура. Щодо Ігоря Денисюка позов був ще у червні, але у Рівненському міському суді, порушуючи всі вимоги, відтягують розгляд справи. Щодо Холодька, то суддя повернув прокурору матеріали справи, бо вони були оформлені неналежним чином, і незабаром судові слухання продовжаться.
По мільйону я вимагаю моральної компенсації. Все-таки не кожен може пережити, коли на нього наставляють зброю і змушують чинити протиправні дії. Решта сум — це компенсація за тілесні ушкодження, які я отримав внаслідок їхньої службової недбалості, та матеріальні витрати — як-от кошти на дорогу, коли під час слідства я змушений був їздити до Києва, до Рівного, бо живу у Костополі. Окрім того, після інциденту 27 лютого, під моїм будинком кілька днів чергувало російське та білоруське телебачення. Я розумів, чому вони тут і що їм потрібно, а тому розмов уникав і коментарів не дав.
