Нарікання на нашу медицину будуть, напевне, вічними. Скільки живемо, то й стільки нарікаємо — бо здоров’я у кожного час від часу дає «збій». І хоча завдяки тій медицині ми й так-сяк живемо, але нарікати будемо. Та є люди, котрі через свою хворобу відчувають свою постійну залежність. І не тільки від лікарів, але й від влади.
Нарікання на нашу медицину будуть, напевне, вічними. Скільки живемо, то й стільки нарікаємо — бо здоров’я у кожного час від часу дає «збій». І хоча завдяки тій медицині ми й так-сяк живемо, але нарікати будемо. Та є люди, котрі через свою хворобу відчувають свою постійну залежність. І не тільки від лікарів, але й від влади. Хворі на цукровий діабет без інсуліну не можуть прожити і дня, а витрати на ці ліки є просто непосильними для їхніх кишень, тому, цілком справедливо, хочуть діабетики частину витрат перекласти на обласний бюджет. Скільки Михайло Літвіщенко очолює громадську організацію «Діабетик», стільки він і добивається грошей на інсулін. Тільки постійно він зустрічається з якимись перепонами. Виявляється, що фінансові потоки живуть своїм, незалежним від діабетиків, життям, а тому не завжди на них купується інсулін. — Я тобі сказав, що тебе за рік не буде на цій посаді, — обурено кинув на засіданні бюджетної комісії облради Літвіщенко до начальника обласного управління фінансів Якова Редька. Головний фінансист області, який до того скептично слухав пана Михайла (мовляв, кого ви слухаєте, це ж громадська організація, що вони тямлять у фінансах!), зірвався услід за Літвіщенком, на ходу намагаючись йому все пояснити про грошові потоки. Від гріха подалі — хтозна, хоч і громадська організація, але, може, вони володіють даром передбачення?
