Якось колишній голова обласної організації Національної спілки письменників Євген Шморгун пішов у карачунський ліс, побачив там дремлюгу та купку бджолоїдів, послухав дятлову пісню і те, що гукають горлиці, трохи злякався шелестуна, помилувався чаплею-чалаплею і, врешті-решт, прибасівкутився.
Якось колишній голова обласної організації Національної спілки письменників Євген Шморгун пішов у карачунський ліс, побачив там дремлюгу та купку бджолоїдів, послухав дятлову пісню і те, що гукають горлиці, трохи злякався шелестуна, помилувався чаплею-чалаплею і, врешті-решт, прибасівкутився. А потім, багато років потому, написав та видав скромну книжечку з такою спокійною назвою «Тиха радість», яку презентував в обласній бібліотеці в рамках дня відкритих дверей. Власне, книга представляє собою збірку оповідань, а точніше, вражень автора від багаторічних подорожей до лісів чи озер. Коротенькі оповідання написані у меланхолійному стилі та розраховані на старше покоління, для якого контакти з природою мають особливе, незвичне для молоді значення. Автор «Тихої радості» намагається відкрити читачеві «ряд цікавинок і таємниць рідної природи, пробудити у нього прагнення долучитися до пізнання їх». Оригінальними у виданні є ілюстрації природи, зроблені у формі перших букв всіх оповідань. Якщо уважно простежити книговидавництво на Рівенщині, то стає цікаво, для чого маса письменників, нехай в певних колах й іменитих, постійно видають свої творіння мізерними накладами, що приречені довгими днями й ночами лежати на складах чи в авторських квартирах? Певне, головна проблема письменників чи поетів — це відірваність від попиту читача, котрий постійно прогресує і вимагає того ж і від літераторів.
