Минулий тиждень характеризувався непересічною подією на ниві освіти Рівенщини. Трудові колективи двох найбільших університетів області — гуманітарного та водного господарства — обирали собі ректорів. Фактично ж просто їх переобирали. Оскільки обидві вакантні посади без жодної альтернативи зайняли самі ж ректори університетів — Руслан Постоловський і Святослав Кравець. Претендувати на їхні посади ніхто не наважився.
У кого — рейтинг, у кого — опозиція Незважаючи на однаковий і прогнозований результат, ситуація з обранням ректорів водного та гуманітарного університетів розгорталася по-різному. В РДГУ все пройшло спокійно і без жодних ексцесів. Як того вимагає законодавство, Міносвіти оголосило наказ на заміщення посади ректора університету, і після передбаченого кількатижневого терміну довело до відома колективу закладу, що претендент тільки один — Руслан Постоловський. Відтак, у середу 115 представників трудового колективу університету зібралися на конференцію, щоб таємно проголосувати «за» чи «проти» нього, у присутності прибулого з Києва «комісара» Міносвіти Станіслава Омельченка. Результат голосування був вражаючим. Всі учасники конференції без винятку проголосували за Руслана Постоловського. І тепер Міносвіти залишиться тільки затвердити таке солідарне волевиявлення колективу. Тим часом обрання ректора «водника» не обійшлося без досить відчутної і чітко вираженої конфронтації. Втрутилася політика. Напередодні конференції трудового колективу університету рівенські представники однієї з політичних партій національного спрямування затялися поширювати інформацію про начебто допущені грубі порушення у процедурі обрання ректора Національного університету водного господарства. Претензії ректорської опозиції, підтриманої політиками, зводилися до того, що відповідний наказ Міносвіти про оголошення конкурсу на заміщення вакантної посади ректора Святослав Кравець начебто зумисне приховав, і про нього в університеті ніхто не знав. Тому, мовляв, потенційні кандидати — конкуренти Кравця не змогли вчасно подати свої заяви і взяти участь у конкурсі. Святославу Кравцю також «закинули» порушення пропорційності представництва різних підрозділів університету на конференції трудового колективу. І ще одне. Не афішуючи себе, опозиціонери Святослава Кравця випустили у світ анонімне видання «в піку» офіційній «Трибуні студента» — так звану «Трибуну доцента», на шпальтах якої розмістили «Десять запитань до ректора». Запитання — як звинувачення, бо серед них і такі: чому всі тендери впродовж п’яти років на поставку оргтехніки в університет вигравала одна і та ж фірма; чи доцільно було облаштовувати розкішні апартаменти у головному корпусі, зокрема, витрачати на ремонт однієї лише люстри в холі актової зали 70 тисяч гривень; чому в університеті існує практика першочергового скорочення викладачів, які досягли пенсійного віку.
Чутки Для чуток, які найжвавіше обговорюють рівняни, послугувала вівторкова зустріч голови облдержадміністрації зі студентським активом області, викладачами вищих навчальних закладів, начальниками комунальних служб та управлінь у музично-драматичному театрі. Всупереч офіційно оголошеній меті заходу — бажанню Миколи Сороки посприяти у вирішенні наболілих питань молоді, «всезнаючі» громадяни почали твердити своє. Мовляв, насправді увага керманича області була прикута тільки до представників старого і всім відомого «водника», а решта — так, для масовки. Далі — цікавіше: говорилося про два ймовірні і «справжні» наміри Миколи Сороки. У першому випадку — допомогти родичу і водночас однопартійцю по АПУ Святославу Кравцю бути повторно обраним ректором університету. Друга з чуток і того претензійніша. Йдеться про те, що Микола Сорока сам ось-ось має очолити названий навчальний заклад, до речі, за поданням якого він свого часу отримав звання «Заслужений працівник освіти України». І відбувається це не без участі Президента. Подейкують, що Леонід Кучма вирішив все ж змістити голову Рівенської облдержадміністрації. А щоб підсолодити таку гірку пілюлю, запропонував йому очолити «водний» і навіть поквапився дати йому статус «Національний». Чуткам ми вірити не будемо — вони, звичайно, помиляються. Ректорів у нас не обирають. Ректори у нас — назавжди. До того ж, на момент виходу газети ми ще не знаємо про перебіг подій на конференції трудового колективу «національного водного», тому будь-які висновки видаються передчасними. Зрештою, колективи висловлять свою думку. Але останню крапку (як і печатку) у наказі про призначення ректора поставлять все-таки в Києві. В Міністерстві освіти.
