«Рецепт» сімейного щастя Януковичів

1942 0

Ми у соцмережах:

«Рецепт» сімейного щастя Януковичів

Відколи існує людство, схиляється воно перед великим коханням: Орфей та Еврідіка, Трістан та Ізольда, Ромео та Джульєта... Кожна історія — гімн прекрасним і сильним почуттям, ода в честь римського священика Валентина, якому завдячуємо ми появі такого романтичного та прекрасного свята, як День закоханих. За легендою, порушуючи указ імператора Клавдія, який вважав, що сім’я заважає солдатам якісно воювати та заборонив їм одружуватися, Валентин вінчав всіх бажаючих. За що і був страчений 14 лютого 273 року.

«Якщо у людини щось не до ладу в роботі, треба звернути увагу, чи немає в її сім’ї негараздів, — вважає прем’єр-міністр України Віктор Янукович. — Бо тут пряма залежність: якщо, наприклад, у керівника вдома все нормально, то він і до себе, і до підлеглих інакше ставиться, ніж той, у кого немає гарних стосунків у сім’ї». І це не просто слова. Коли допитливі журналісти намагаються дізнатися у статного українського прем’єра, яке у нього улюблене жіноче ім’я, він неодмінно відповідає: «Людмила». Бо так звуть його дружину Людмилу Олександрівну, з якою познайомилися вони у 19-річному віці і з того часу — завжди разом. Одного разу Людмилу Олександрівну запитали, чи повірила б вона, якби у далекому 1969 році (році їхнього знайомства) хтось сказав, вказуючи на Віктора Януковича, що цей хлопець буде головою уряду. «Нізащо не повірила б! — щиро зізналась вона. — Звичайний молодий хлопець, високий, худий, скромний». Проте душу люблячу та щиру зуміла розгледіти дівчина в своєму обранцеві. Тому й покохала його з першого погляду, незважаючи на те, що був він не прем’єром, а простим робітником заводу, жив із заробленої копійки і, крім світлої голови та роботящих рук, нічого не мав. Родичам Людмили її хлопець також одразу сподобався: чемний, уважний, роботящий. Вітя був з простої робочої сім’ї, сам робітник і ще тільки навчався у вечірньому гірничому технікумі, але вони знали, як непросто отримати вищу освіту. «Якщо є справжнє бажання, то всього в житті доб’єшся, — казав Людин дідусь. — Зумів же Віктор до гірничого технікуму вступити (а в ті роки технікум був дуже поважною установою в Єнакієвому — місті шахтарів — авт.), вступить і до інституту!». Мабуть, відчув дідусь, що натура у хлопця цілеспрямована, надійна. Дізналися в її сім’ї, що Віктор ще неповнолітнім мав неприємності з законом. Та хлопець і не чекав, щоб якийсь «добродій» родичам його дівчини «очі відкрив» — він сам щиро розповів про бійку, що відбулася кілька років тому. Як розповідав — невідомо, але судячи з гордої натури, напевне, не казав, що зовсім був непричетним до цього інциденту, що взяв вину на себе, аби допомогти старшому другові-сусідові, жінка якого була вагітна (неповнолітньому нічого не буде, казали порадники). Та його таки засудили, як, до речі, і сусіда Юрія. А коли вийшли на волю, став Юрій по установах ходити та писати на захист Віктора (про що той навіть не знав). Але скрізь, як згадує той сусід, на нього просто не зважали. «Подумаєш, — сказав прокурор. — Велике діло! Трохи за ґратами посидів хлопець — нічого страшного!». Можливо, дуже скоро молодята і побралися б, якби доля не підготувала ще одне випробування. На цей раз — їм обом. Віктор захистив дівчину від п’яного хулігана. Той виявився не просто забіякуватим, а ще й падлючим: відповісти по-чоловічому не зміг, давай заяву в органи писати. В ті часи анонімки та доноси були не в дивину: хочеш комусь насолити — пиши про нього всілякі нісенітниці, і тобі за брехню нічого не буде. Писали всі й на всіх. Отож і Віктору дісталось. Знову ніхто Віктора (і навіть свідків) не послухав: велике діло — заводський хлопчина та ще й з такою міткою в біографії. Хай посидить «і для плану, і для порядку». Але кохання перемогло. Люда дочекалася свого хлопця. І прийшло на вулицю Віктора та Людмили свято! Було воно у вигляді жінки-працівниці єнакієвського загсу, яка врочисто зареєструвала серпневим днем 1972 року їх шлюб та завчено побажала створити міцний «осередок суспільства». Напевно, вона й не здогадувалась, наскільки серйозно та відповідально поставиться молоде подружжя до її побажання: 32 роки Віктор та Людмила Януковичі разом! Разом переживали всі радощі та негаразди життя, виховували синів, відпочивали в нетривалих відпустках, які міг дозволити собі працьовитий Віктор Федорович. Адже він вже в 26 років очолив підприємство і взяв на себе відповідальність не тільки за сім’ю, але й за підлеглих! Відтоді працював майже цілодобово, додому приходив втомлений, вихідних не мав. Та все одно домашні завжди відчували себе за ним, за словами Людмили Олександрівни, як за кам’яною стіною. Бо він однаково відповідально ставився і до роботи, і до свого обов’язку глави сім’ї. Був такий випадок в їхньому житті. Одного разу молодий директор автопідприємства Віктор Янукович відмовився виконувати наказ першого секретаря міськкому партії. Вважав його необдуманим: зняти вкрай потрібну для розбудови підприємства техніку в розпал роботи і «кинути» її на навчання цивільної оборони. Нині важко уявити, яку мужність потрібно було мати керівникові, щоб прийняти таке рішення. Звичайно, що після цього «непослуху» почалось цькування молодого директора: ревізії йшли за ревізіями. Навіть додому до Януковича завітали представники народного контролю, щоб перевірити, чи не живе він часом краще, ніж прості радянські люди? І якщо живе, то яким коштом? А подружжя Януковичів навіть кутка власного не мало — жили разом з мамою дружини Валентиною Василівною в її скромній квартирі. Віктора Федоровича вдома в той час не було — днював і ночував на роботі, а Людмила Олександрівна і Валентина Василівна спочатку навіть зраділи комісії — думали, з жеку прийшли, щоб вирішити проблему дірявого даху, через який дощ заливає квартиру. Але непрохані гості, не зважаючи на жінок, господарями ходили по квартирі, заглядаючи в усі шпарини. А потім, замість пояснень, почали кричати, що «через таких, як ви, важко будувати світле майбутнє». І так захопилися вихованням двох переляканих жінок, що... побили скляну люстру, яка висіла в кімнаті. Воно й не дивно, адже стеля в квартирі була низенька, на махання руками не розрахована... Дуже важко пережив Віктор Федорович це втручання «громадськості» в особисте життя, назавжди залишилась у пам’яті картина: заплакані дружина та теща і друзки люстри, потоптані черевиками комісії. Ніби по душі потопталися. І не в копійчаній люстрі справа (хоча купували вони її разом, на перші подружні гроші, тому особливо була дорогою), а в людській гідності, яку дозволено було ось так, грубо, топтати з волі якогось дурисвіта в чинах... Так нічого недозволеного й не виявили тоді в роботі й житті Януковича горе-перевіряльники, а час розставив все на свої місця. Проте Віктор Федорович з того часу дуже не любить занадто цікавих до його особистого життя — пам’ятає розбиту люстру. І про той давній випадок розказав лише один раз журналістам у рідкісну хвилину відвертості... Не любить Віктор Федорович розповідати про випробовування долі. А вона була щедрою для нього на такі «подарунки». Та ті, хто знав Януковича змолоду, розповідають, що це був справжній чоловік і завжди добивався того, щоб справедливість восторжествувала. Добився-таки (не без допомоги добрих людей, на яких Януковичу теж щастило), що в 1978 році йому, 28-річному, без «волохатої руки» переглянули минулі судові рішення і визнали їх незаконними, а Януковича — зовсім непричетним до того, що йому інкримінували. Різні випробування посилає доля, особливо тим, хто вступає з нею в суперечку. Але якщо «в тилу» така міцна та дружня сім’я, як у Януковичів — легше подолати будь-які перешкоди. Хоча життя прожити — не поле перейти. Будь-яке рішення стосовно сім’ї Віктор Федорович та Людмила Олександрівна завжди приймають тільки після того, як порадяться між собою та з іншими домочадцями. Віктор Янукович, який виважено ставиться до всіх своїх рішень та поважає чужу думку, дослухається до порад дружини та синів. «Тобто я формую свою точку зору, — пояснює він. — Роздумую, сам для себе влаштовую щось ніби полеміки, дискусії з того чи іншого питання, і для мене моя сім’я має авторитет. Я знаю їх спосіб мислення, можливості, здібності. Тому якщо я задаю якісь запитання, то знаю, що є сенс послухати їхню думку...». Погодьтеся, не в кожного з нас вистачає мудрості послухати і — головне — почути думку іншого. Тому, напевно, по-справжньому щасливих сімей не так вже й багато. Хоча щасливими в шлюбі мріють бути усі молодята. У Віктора та Людмили Януковичів «рецепт сімейного щастя» простий. «Навіть у сім’ї бувають моменти, — сказав якось Віктор Янукович, — коли не розуміють один одного. Але якщо у них вистачає мудрості й терпіння, то в результаті сім’я живе в достатку, діти поважають батьків і всі труднощі вони переживають разом».


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також