У період повного мистецького затишшя рівенський поет-пісняр Павло Павелко організував невеличкий концерт естрадних співаків. Минулого четверга в міському Будинку культури, що в парку Шевченка, він зібрав декількох молодих і не дуже молодих виконавців Рівного та Луцька на концерт з багатообіцяючою назвою «Пісенна фієста Рівне-Луцьк».
Якщо пам’ятаєте, колись давно на російському телебаченні існувала програма «Музичний ринг», де в «двобої» сходились різні виконавці, наприклад, представники рок-клубів двох міст, даючи публіці можливість визначати для себе, хто ж кращий. Звісно, Павелко, влаштовуючи свою фієсту, не збирався робити щось на зразок протистояння, хоча та сотня глядачів, котра прийшла в МБК, могла порівняти естрадний потенціал двох міст-сусідів. Подібних акцій, що налагоджують зв’язки між містами у сфері вокального мистецтва, раніше бракувало. І хоча до подібних акцій інтерес з боку рівнян, м’яко кажучи, незначний, гірше від того, що в місті виховуються молоді пісенні таланти, нікому не буде. Досвід показує, що справжня зірка естради просто зобов’язана починати свою кар’єру якщо не з ресторанів, то принаймні з дитячих фестивалів. Дивлячись на тих, хто відгукнувся на ідею Павелка та вирішив виступити, стає очевидним — Рівне в плані музичної прогресивності значно ближче до столичного шоу-бізу, аніж традиційний Луцьк. Чого не скажеш, щоправда, про організаційний рівень. Можливо, Волинь делегувала в Рівне не найкращих своїх представників, але ті, котрі приїхали, враження не справили ніякого. Хіба що найстарша співачка Галина Конах власною піснею змогла хоч якось привернути до себе увагу. Цікаво було спостерігати за виступом новоявленої луцької «зірки» — Адама Горбатюка. Коли хлопець виходив на сцену, група дівчаток починала традиційно верещати — тоді подумалось, що цей Адам, мабуть, встиг засвітитись на якомусь телевізійному шоу. Так воно й було — співака одразу ж впізнали через його участь у модному українському музичному реаліті-шоу «Шанс». Спів «шансівця» підтвердив думку про давню проблему провінційних співаків — володіючи непоганими, або й вражаючими вокальними даними, юні таланти та їх «мюзикмейкери» з маленьких містечок уперто не відчувають кон’юнктуру музичного ринку, створюючи музику, застиглу десь у період з 60-х до 90-х років. Той же Адам має сильний голос, переміг на фестивалі «На хвилях Світязя», проте пісні а-ля Василь Зінкевич, мабуть, краще співати самому метру. А от похвал цілком заслуговують дві колишні вихованки Палацу дітей та молоді Аня Хомич і Аніта. Участь Аніти в такій «солянці» була хоч і приємною для глядачів, але трохи помилковою для організаторів, оскільки вона завдяки вокалу й сценічному поводженню, сучасному «хітовому» репертуару виявилась на голову вищою від інших, мало відомих співаків. Завершувати рівенсько-луцький збірник Павло Павелко, котрий і сам заспівав декілька шансонних речей, довірив своєму тезці Павлу Дуці та його «Країні У».
