Рівненський лікар Павло Сільковський розповів про своє батьківство

682 0

Ми у соцмережах:

Фото з Facebook-сторінки Павла Сільковського

Лікар-анестезіолог з Рівного Павло Сільковський до Дня батька поділився історією виховання синів.

Розповідь з життя медик опублікував на своїй Facebook-сторінці. 

Під час однієї розмови з дітьми розказував про те, що у їхньому віці ми з братами вже мали свої зароблені гроші. І могли їх витрачати на власний розсуд. І це класно, коли ти не клянчиш у батьків кілька гривень, а береш зі свого гаманця. Діти поцікавилися, а як же ми заробляли в дитинстві? І я відповів, що рвали, сушили і здавали в аптеки липу і горобину. Також ми збирали, мили і здавали в пункти прийому скляну тару, макулатуру тощо.

Тоді син Павла Сільковського сказав, що навколо багато скла і він також долучиться до справи, як колись це робив його батько. На що лікар пообіцяв доплачувати дитині рівно стільки, скільки вона заробить від здачі склотари. 

До хлопчика долучилися брати і за короткий час вони вже здалеку бачили, скільки буде коштувати яка пляшка. Розуміли, яку брати вигідно, а яку не дуже і згодом повністю вичистили від скла округу навколо.

Навіть коли поїхали на канікули до бабусі, забирати їх потрібно було звідти з великою кількістю назбираного скла.
Одного разу до медика звернувся син і розповів, що на сусідній вулиці люди виставили за хату два повних пакети з пляшками і запитав чи не могли б вони піти разом і забрати їх додому. 

З одного боку, як я можу піти і нести практично зі смітника ці торби зі склом? Соромно, хочеться якусь відмовку придумати. З іншого - тоді я дискредитую ідею заробітку в очах дитини. Він знову сяде на диван з телефоном і я буду ломати голову, як це виправити.

Коротка заминка, рій думок в голові. Уява малює, як сусіди через вікно або відеонагляд спостерігають і сміються з доктора, що прийшов до них на смітник по пляшки. І поряд син, який стоїть, довірливо дивиться в очі і не розуміє, чому таке просте прохання не отримує швидкої реакції від батька.

- Сідай в машину, - скеровую трагічним голосом. - Показуй, куди їхати!
Під‘їжджаємо, пакуємо в багажник мішки з пляшками з-під пива і, немов крадій, намагаюся чимшвидше звідти втекти. Приїжджаю додому, вивантажую тару. Ззаду підходить син, обнімає мене і: «Дякую, тату, за допомогу! Без Вас мені зробити це було б набагато важче». Я обертаюся, а він дивиться пильно в очі і посміхається.

Стати героєм для своєї дитини не обов‘язково через трюки на перекладині чи відпочинок за кордоном. Два пакети з порожніми пляшками, участь в його захопленнях, допомога і підтримка. Навіть, якщо потрібно переступити через свій статус. Бути батьком… 
 

 

 


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також