Вже не перший рік поза конкуренцією у вітчизняному баскетболі рівнянин Сергій Ліщук. Наприкінці минулого року одразу кілька видань назвали баскетболіста «Азовмашу» найкращим гравцем суперліги та України. А між тим, пише газета «Болєльщик», Сергію лише 25, і він навіть не вступив у той вік, який прийнято вважати розквітом кар’єри.
— Перша половина сезону для мене видалась просто фантастичною, — розповідає виданню Сергій. — Нам вдалося дістатися фіналу Кубка Європи, де «Азовмаш» не був слабшим за «Жирону». Тоді для перемоги не вистачило переваги власного майданчика або хоча б нейтрального варіанта. Повірте, так вважаю не тільки я, але й багато фахівців. — Невже їхали до Іспанії за «золотом»? — Насамперед нам хотілося не осоромитися і виступити гідно. Навіть не задумувалися про перше, друге чи третє місце. Апетит, як відомо, з’являється під час їди: по ходу гри проти «Жирони» відчули, що це суперник, якого можна перемагати. Не вистачило трішечки, а тому після фінальної сирени не залишало почуття невдоволення. Адже могли… Відпочивши, відпрацювали суперсерію плей-офф, яка стала однією з найцікавіших в історії українського баскетболу і яка особисто мені запам’ятається на все життя. Під час тієї дуелі обмінялися виїзними перемогами, і нам, у підсумку, вирішальний матч довелося проводити у Києві. Преса тоді писала, що без переваги власного майданчика чемпіоном в Україні ставали лише раз, ми ж у вирішальному матчі не залишили «Києву» будь-яких шансів. — Як тобі УЛЕБ? Відмінність з минулорічним євротурніром відчутна? — Звісно, цей турнір на порядок вищий за класом, хоча якщо брати фінал чотирьох Кубка Європи, то у ньому зібрались дуже хороші колективи. Та все ж торік в Європі у нас зустрічалися прохідні ігри, тоді як нині жодного прогнозованого результату. Це здорово, адже таким чином підвищується рівень майстерності. Переконаний, що «Азовмаш» міг виступити значно краще, якби не жахлива серія травм, зміна тренера. Залишається сподіватися, що новорічна пауза щось змінить. — Ти у тому віці, коли баскетболіст ще прогресує, накопичує досвід… — Річ у тім, що баскетболісти серйозно залежать від своїх наставників. І якщо Гірскіс використовував мене так, що я міг демонструвати, як мені здається, свої найкращі сторони, то у Бразіса було дещо інше бачення. Довелося перебудовуватись. Тільки почав втягуватись, зазнав безглуздої травми… — Подалі від поганого. Як твоє сімейне життя? — Тут все чудово. Наталя, моя дружина, дуже допомагає мені: навіть не знаю, що б я без неї робив, коли нога була у гіпсі. Настрій був жахливий. — Про дітей поки що мова не йде? — Ні. На першому місці поки що кар’єра, а з нею не знаєш чого чекати: завтра можна опинитися в Росії, а післязавтра в Іспанії. З такими роз’їздами дитині буде несолодко. Хоча, можливо, це відмовки, адже серйозно над цим питанням не замислювався. — Новий рік де відзначатимеш? — У Рівному. Це традиція. Зустрічаю його з мамою, сидимо з нею десь до першої ночі, розмовляємо, а вже потім вибираюся до друзів.
