Є люди-брехуни, для яких збрехати - це те саме, що сказати добридень. Є люди чесні, які не соромляться говорити правду, навіть якщо вона не прикрашає їх самих. До перших належить Путін. До других - кінорежисер Андрій Кончаловський.
Розпочинав Путін із побрехеньки, скоріше, дотепним жартом неординарного політика. Під час візиту новоспеченого російського президента до Іспанії у 2000 році журналісти напряму запитали поважного гостя: за що заарештовано олігарха Гусинського? Путін не забарився з відповіддю: сам, каже, не знаю - два дні поспіль телефоную генпрокурору, щоб дізнатись, але ніяк не можу додзвонитись. Із того маленького зернятка піренейської неправди виросла могутня брехня, яка нині своєю кроною загрозливо зависає над цілим світом. Сьогоднішній Путін не повівши бровою переконує, що «рускій мір» - це останній бастіон духовності та моралі, оточений звідусіль розпустою, небезпекою та злом. Оточення Путіна підбріхує великому керманичу: «... мы то с вами понимаем, никакой войны России с Украиной нет, и быть не может. А есть война на уничтожение, которая ведется Западом против православной России на территории братского народа...»... Назву для своїх мемуарів «Низкие истины» кінорежисер Кончаловський запозичив у Пушкіна: «Тьмы низких истин мне дороже Нас возвышающий обман...». І справді, градус щирості цієї книги дуже високий, це стосується насамперед деталей особистого життя митця. Щирим був Кончаловський і у серпні 1991 року, під час відомого ГКЧП. Журналісти підловили наляканого режисера в аеропорту. Нащадок князів Голіциних відверто сказав в об’єктив телекамери: «Я відлітаю за кордон, тому що боюсь». А міг би наплести три мішки гречаної вовни про термінове закордонне відрядження, як це зробив у схожій ситуації полковник Тальберг, персонаж відомої п’єси «Дні Турбіних». 28 січня 2014 року Кончаловський опублікував гостру статтю, яку назвав «Про Росію, яка помирає». Росія Кончаловського, м’яко кажучи, не схожа на ту цитадель високодуховного, істинно християнського народу-богоносця, якою її зображають путінські богослови та пропагандисти. Враховуючи репутацію Кончаловського, не маю підстав йому не вірити. На жаль, не можу сказати те саме про Путіна. Вашій увазі декілька фактів із вищезгаданої публікації:
За даними 2010 року Росія посідає перше місце у світі за темпами скорочення населення. Щорічно країна втрачає кількість громадян, рівну населенню Псковської області; за кількістю вбивств і самогубств Росія конкурує з Анголою; за тривалістю життя чоловіків Росія на 160-му місці у світі; криза сім’ї у Росії: 8 із 10 осіб літнього віку проживають у будинках престарілих, маючи при цьому рідних, які можуть їх утримувати. Але родичі від старих відмовились; у країні понад 2 млн. безпритульних (після Великої Вітчизняної війни було 700 тисяч); 80% дітей із 370 тисяч, що проживають у дитбудинках, мають батьків, які відмовились від малечі. Росія на першому місці у світі за кількістю дітей, покинутих батьками; у 2010 році 100 тисяч неповнолітніх стали жертвами злочинів, у тому числі 1700 були зґвалтовані, а опісля вбиті; офіційно було зафіксовано 2600 випадків зґвалтування неповнолітніх та 3600 статевих контактів ненасильницького характеру; 30 тисяч росіян щорічно гинуть від передозування наркотиками, 70 тисяч від алкоголю; за рівнем корупції Росія на 154-му місці у світі, по сусідству з Кенією і Гвінеєю-Біссау; за останні 10 років у Росії щезли 11 тисяч сіл і 290 міст.Закінчує публіцист свій вбивчий матеріал наступними рядками: «Россия приближается к демографической и моральной катастрофе. Я хочу гордиться своей страной, а мне за нее стыдно. Я уверен - Путин знает эти факты. Что он по єтому поводу думает?». Я думаю, Путін відповів би так, як він завжди відповідає на незручні запитання, а саме – дотепно збрехав би. Пам’ятаєте, як він нещодавно пояснив причину передчасної втечі з австралійського саміту? Хто не пам’ятає - нагадаю. Найвпливовіший чоловік у світі (за цьогорічною версією журналу «Форбс»), до того ж із репутацією диктатора, пояснив це тим, що в понеділок вранці треба встигнути на роботу, а дорога неблизька, з пересадками... Свою останню стрічку «Белые ночи почтальона Алексея Тряпицина» (яка нещодавно отримала Гран-прі кінофестивалю у Венеції), Кончаловський закінчує символічними кадрами. Маленьке, вимираюче село на берегах заповідного Кенозера. Одне з тисяч агонізуючих сіл сьогоднішньої Росії. Чудова північна природа і зубожілі селяни, що зловживають оковитою. А десь там, на дальньому плані, за лісом, здіймається ввись потужна ракета, що стартувала з космодрому Плесецьк. Одразу пригадався крилатий вислів: «Верхня Вольта з балістичними ракетами». Саме так канцлер ФРН Гельмут Шмідт у 1980 році обізвав Радянський Союз. У ті часи африканська держава Верхня Вольта (нині Буркіна Фасо) була однією з найбідніших і проблемних країн світу. З тих пір минуло понад три десятиліття, а віз - тобто Росія, і нині там, десь між Гвінеєю-Біссау і Кенією. Хоча і з ракетами...
