Водевіль Гусарська Балада, знятий Ельдаром Рязановим у 1962 році, оспівує (у прямому і переносному розумінні слова співати) героїчних захисників Вітчизни. Головна героїня музичної комедії Шурочка, прости Боже, Азарова (це ж треба було Миколі Яновичу Пахло так спаскудити жінчине прізвище) вступає до лав діючої армії і відважно боронить рідну домівку від ворогів. Феноменальний успіх та народна любов Гусарської балади донині не дає спокою російським кінематографістам та політтехнологам. Ще, здається, не всі відплювались від провальної Уланської балади, аж у вікно лізе нова напасть - партизанська балада під назвою - Васіліса.
На цей раз пильне око воєнно-історичної ради при Мінкульті РФ вляглося на народній героїні війни 1812 року - селянці-партизанці Васілісі Кожіній. Цього разу гроші розпилювались, заносились та відкатувались згідно статті "соціально-значиме, патріотичне кіно". Результат цього процесу не забарився. Хоча офіційний слоган картини "Моя любовь. Моя война. Мое Отечество", я б сказав інакше "Моя брехня. Моя халтура. Мій пафос". Взагалі, від імені Васіліса віє якоюсь казковістю. Пам'ять одразу дістає із своїх закапелків забуті з дитинства прикметники - Премудра або Прекрасна. І дійсно, із усього розмаїття кіножанрів, для стрічки Васіліса якнайліпше підходить визначення - казка. ...В нєкоторім царстві, нєкоторім государстві гармонійно співіснували вусаті дворяни та їхні раби - бородаті мужикі. Вусаті дворяни мали честь та говорили - мілостівая судариня. Бородаті мужикі честі не мали, але до церкви ходили справно. Один із вусатих дворян до безтями закохався у кріпачку Васілісу. Вони кохаються крадькома, чи то на гумні, чи то в лабазі і він називає її ніжно - Васільок. На заваді їх спільному щастю стоять класові прєдрассудкі. Воно й не дивно, бо звати цього графа - Рязанов. А Рязанови просто приречені на любовні стражданія через несправедливості битія. Пам'ятаєте як мучилися граф Рєзанов із своєю Кончітою у Юноні і Авось. Нє, не з тою бородатою та співучою австрійкою чи австрійцем Кончітою, а зі справжєньою, історічєскою іспанкою із Каліфорнії. Вона рєвностна католічка, він - православний, і цьому моряку із своєю морячкою нє встрєтіться аж нікак, ні на сушє, ні на морє, через конфесійні прєдрассудкі. Аж тут війна і руські.
На край нападає армія кривавої паризької хунти. Рязанов вдягає гусарський ментик і їде на фронт помирати за царя і Отєчєство. Васіліса йде на сакральне місце, але не в Корсунь Херсонеський, молитись за його здравіє. Напалєоновци тим часом розперезались не на жарт. Вбивають, ґвалтують, грабують - як це заведено у євросоюзі, звідки вони і проїзошли. Кріпаки терплять. Аж тут каратєлі замахнулись на духовні так сказать скрєпи - почали плюндрувати з якогось дива церкву і жбурляти ікони у багнюку. Це страшно дратує селян і вони йдуть у апалчєнци мститися ворогу і мстя їх страшна. Васіліса тим часом одягає дуже романтічний, дізайнєрській одяг, не схожий на зіпун, тулуп і навіть на кафтан. Цей одяг превращає кріпачку у справжнісінького Фанфана -Тюльпана і не тільки снаружи. Вчорашня хуторянка стає спритною як Фанфан, фехтує як Фанфан, стріляє із вогнепальної зброї як Фанфан, розмовляє французькою не гірше за Фанфана і таке інше. А ще наш Фанфан - Васільок очолює партизанський загін і покриває себе немеркнучою славою. Але через зраду ліберальної опозиції у лиці місцевого баріна - франкофіла, Фанфан - Васільок разом із апалчєнцами потрапляє у полон до кривавих напалєоновскіх гвардійців. Вони її хочуть підвісити за шию як Зою Космодємянську, але у кульмінаціонний момент на допомогу апалчєнцам приходить регулярна імператорська армія у лиці гусара Рязанова та сотня козаків невизначеної території проісхождєнія. Кривава хунта розбігається у сторону Запада, а поміщик Рязанов сплетається із кріпачкою Васілісою у страсних об'ятіях. Ці об'ятія не лише страсні, але й символічні і означають смичку олігархату з простим народом у мінуту внєшнєй опасності. Наприкінці казки з'являється маленький арапчонок, який бавиться у сніжки і при цьому декламує ліцейські пушкінські вірші, які будуть написані лише через два роки у листопаді 1814 року. Сразились. Русский - победитель! И вспять бежит надменный галл... Кінокамера востаннє наїжджає крупним планом на немеркнучу свічку перед православною іконою. Тут і казці кінець... Чому росіяни зняли про Васілісу Кожіну бойовик, а не байопік - тут і до знахарки не ходи. Кіно про реальну селянку Кожіну і її подвиг було б неодмінно звинувачене у русофобії та чорнушності. Надамо слово архівам: Староста одной деревни повел пленных французов в город. В его отсутствие поселяне поймали еще несколько французов и привели к его жене, старостихе Василисе. Сия последняя собрала небольшой конвой и севши на лошадь, пустилась в виде предводителя препровождать французов сама. В сем намерении разъезжая вокруг пленных кричала им повелительным голосом "Ну злодеи французы! Во фрунт! Стройся! Ступай марш!" Один из пленных офицеров, раздражен будучи тем что простая баба вздумала им повелевать, не послушался ее. Василиса видя сие подскочила к нему мгновенно и ударяя по голове своїм жезлом - косою, повергла его мертвым к ногам своїм... Більше ніяких згадок у архівах про начебто партизанку Васілісу немає. А світову славу вона отримала завдяки тодішнім лубочним малюнкам і особливо - радянській пропаганді, якій конче були потрібні герої із простого народу. Сьогоднішня Росія не відстає від своїх імперських попередників. У 2012 році була відкарбована монета, на якій зображена вбивця полоненого офіцера. Адже сьогодні її вчинок інакше аніж військовим злочином не назвеш. Надії Савченко російське правосуддя закидає звинувачення у сприянні вбивству журналістів. Слідчий комітет РФ вважає, що Савченко була коректувальницею вогню української мінометної батареї у бою, під час якого загинули журналісти. Це вони вважають військовим злочином. А про Васілісу Кожіну - вбивцю зв'язаного полоненого, знімають кіно. Друкують на її честь поштові марки. Називають її ім'ям вулиці та інші географічні об'єкти. На жаль, подібне лицемірство та брехня і є справжніми, а не надуманими духовнимі скрєпамі сусідньої держави...
P.S. Лабуда - із молодіжного жаргону другої половини 20 століття. Означає дурня, нісенітниця, щось пусте, нецікаве, малохудожнє. Походить від слова лабух - ресторанний або весільний музикант. Звідки і лабати, і лабуда - низькосортна, комерційна музика.
