У четвер 26 лютого Бориспільський районний суд виніс вирок у найшокуючій і найпікантнішій кримінальній справі, які тільки порушувалися на Київщині торік. Прапорщика (вже колишнього) обласного міліцейського спецпідрозділу «Беркут» визнали винним у серії спроб згвалтування і жорстоких, спотворених згвалтуваннях. Наймолодшою жертвою екс-міліціонера була жінка, якій виповнився... 71 рік.
«Не дай Боже комусь пережити» Навіть судові експерти не змогли відповісти на запитання, звідки взялася у Володимира досить рідкісна психологічна аномалія. Психічно спецназівець визнаний здоровим, а із ситуацій, які можна було назвати «зонами ризику», за все його 30-річне життя можна виділити хіба тільки три: перший юнацький сексуальний досвід з жінкою вдвічі старшою за нього, сильний удар по голові під час спонтанної бійки на дискотеці й розлучення із дружиною. Проте все це цілком штатні випадки, через які безболісно пройшли безліч чоловіків. Восени минулого року, повідомляючи про затримку міліціонера-геронтофіла, «Сєгодня» розповідала про спосіб, завдяки якому спецназівець проникав у домівки жертв. Залишається тільки повторити, що для сильного чоловіка не становило труднощів відігнути цвяшки, якими у хатах самотніх пенсіонерок кріпиться в рамах скло, і вийняти замазку. Обвинувачення Володимиру Ш. були пред’явлені у восьми епізодах. Четверо потерпілих жінок через похилий вік не дожили до викриття кривдника. У тому числі й односельчанка Володимира, до якої він завітав у вересні 2000 року. Сини покійниці розповідали, що мати, згадуючи про невідомого, який її «давив» (серед народу те ж саме, що й спроба згвалтування), вся трусилася і повторювала: «Так як він наді мною знущався, не дай Боже комусь пережити!». — Хоча на слідстві деякі покази йшли врозріз із визнаннями обвинувачуваного, Володимир затято каявся у скоєному. Стверджував, що винна у всьому випита горілка і що на тверезу голову він боявся себе і всіма силами гнав спогади про минулу п’яну ніч. Нібито він клявся перебороти безумство, — продовжує Дмитро Титор. — Після вересня це йому навіть вдалося на цілий рік. А потім знову зрив. У жовтні 2001-го Володимир заліз у будинок до 74-річної жительки Борисполя. Довести намір до кінця тоді не вдалося, але рецидив не змусив довго чекати. Десятого листопада, прийнявши на груди з нагоди закінчення трудового дня, збоченець вночі проникнув у будинок до літньої односельчанки і знову напоровся на запеклий опір. Пенсіонерка не тільки сильно вдарила нахабу по голові ключем від погреба, але й під час боротьби спромоглася витягнути з його кишені записну книжку. Якби обставини склалися інакше, Володимира могли затримати раніше, і йому самому це дозволило б уникнути страшніших злочинів. Але Володимир, дарма що був п’яний, виявив пропажу і повернувся за блокнотом. Бабусі нічого не залишалося, як віддати завойований доказ. Ця жінка єдина бачила обличчя злочинця, коли він клацнув запальничкою. Але це була всього лише мить, яка не дозволила розпізнати риси гвалтівника. Та й хіба могла статечна жінка провести паралель між таємничим збоченцем і сусідом-міліціонером, який змужнів на її очах і при зустрічах чемно вітався?! Ця жінка першою принесла в міліцію заяву. 13 листопада порушили кримінальну справу за фактом замаху на згвалтування. Відпрацьовували все село. Виставляли пости, у будинку постраждалої чергували працівники міліції. Відповідно до офіційних документів, Володимир не брав участі у пошукових роботах, але за неофіційною інформацією нарівні з іншими брав участь у «зачистці» (та й було б дивно, якби місцевий правоохоронець опинився осторонь подій у його рідному селі). Що цікаво: заходи увінчалися успіхом. За підозрою у скоєнні злочині був затриманий бомж, який навіть написав явку з повинною. Пізніше з’ясувалося, що його щиросерде визнання не витримує критики, але чоловік не залишився ображеним — скарг не писав. Силу до нього нібито не застосовували, зате в ізоляторі обігріли й нагодували.
Трохи щастя, і знову обвал Піднятий у селі шум, схоже, налякав Володимира. За натурою він був фаталістом, тобто розумів неминучість покарання, але наближати його з власної волі не збирався. Наступний «період очікування» тривав до 29 липня 2002 року. Саме в цей день Володимир заліз вночі до тієї самої Марії Дмитрівні з Борисполя, в якої вже побував у жовтні 2001-го і... Обвинувальний висновок містить статті КК, у яких передбачається відповідальність як за згвалтування, так і за задоволення статевого потягу неприродним способом. І все це було. Потерпіла — можна уявити, як їй довелося — звернулася в міліцію. Єдиною зачіпкою служив відбиток пальця, який залишив невпізнаний злочинець. Один раз випробуваного бомжа спробували знову прогнати по експертизі вдруге, але знову безрезультатно. На Бориспільському районі повис другий «глухар». ...А в житті Володі сталися воістину чудові зміни. Коли догоряло спекотне літо і наблизилася осінь із властивими їй сезонними депресіями, Володимир на чужому дні народження познайомився з Катею. Відчувши взаємну симпатію, молоді люди розговорилися, умовилися про нову зустріч і зрозуміли, що не можуть розлучатися надовго. Володя познайомив Катю зі своєю мамою, а через якийсь час розцілував рідну і повідомив, що перебирається жити до нової дружини в сусіднє село. За твердженням Катерини, жодна сварка не затьмарила їхнє життя. Дочку Каті від першого шлюбу Володя любив як рідну. Пити не кинув, але вживати став помірковано — як всі, не більше того. Навіть коли таємне стало явним, Катерина не відвернулася від коханого. Носила передачі за грати і не хотіла, не могла вірити, що все «це» було насправді. А було, як свідчать матеріали кримінальної справи, наступне. Восьмого серпня 2003 року Володимир поїхав у сусіднє село до приятеля, якому потрібна була допомога по господарству. Мужики, як завжди, випили. Потім Володя ще посидів у барі, проте недовго. Повернувшись додому, він взяв велосипед і відправився в те ж село на земельну ділянку, щоб зібрати врожай і скосити траву. Косу позичив у знайомого і з ним роздавив крихітну «чекушку». Коли Володя зазбирався до сім’ї, на село спускалася ніч. Не інакше як диявол йому підказав, що в будиночку, що потрапив на очі, живе самотня бабуся. Занадто запущеною виглядала сільська хатинка. Володимир увійшов на подвір’я, позаглядав у вікна, не віддаваючи собі звіту в тому, навіщо він це робить. Спробував вийняти скло — не вийшло. Ніби скинувши із себе тягар, він пішов до велосипеда, і тут на поріг вийшла хазяйка. На жаль, 73-річна Аліна Федорівна помітила непрошеного візитера. Але тільки зібралася виштовхати за ворота, як одержала удар в обличчя. Замотавши пенсіонерці очі хусткою, Володимир затягнув її в будинок і... почав вимагати гроші. Вперше за період своїх «пригод» він поласився на чуже добро. Після сперечань бабуся дала нахабі 10 гривень, але той не вгамовувався. Роздягнувши безпомічну жінку, «гість» влаштував з нею подобу танцю, примовляючи, що за вікном шестеро чоловік знімають їх на відео і обіцяють великі гроші. Далі сталося те, що ми не в силах описати. Насмілимося тільки сказати, що жінці довелося пережити неймовірні приниження і біль. На предметі, який збоченець використовував у своїх диких «іграх», залишилися відбитки пальців. — У міліцію пенсіонерка повідомила тільки про проникнення у свій будинок і про грабіж. На більше їй не вистачило сил. Трохи пізніше жінка розповіла родичам, що їй довелося пережити, і вони умовили її звернутися в прокуратуру, — говорить слідчий. — 11 серпня ввечері ми прийняли заяву П., а 12-го я виїхав на місце події. Тоді й зняли відбиток з уламка гасової лампи... Потерпіла, як і всі її попередниці, тільки загалом описала гвалтівника. Але пригадала, що він був у плямистих штанах. Так і народилася версія про військового або правоохоронця. Знайшлися свідки, які бачили Володимира, але до експертизи, яка поставила останню крапку в справі, він був одним із чотирьох підозрюваних. 14 серпня 2003 року експерти надали висновок про ідентичність малюнків папілярних ліній Володимира у двох кримінальних справах. І підозрюваний почав розповідати...
Беркут-2 — Незважаючи на те, що під час слідства підозрюваний заперечив деякі моменти, у суді він визнав свою провину повністю, — говорить прокурор Бориспільської міжрайонної прокуратури Володимир Кузовкін. — Тому кримінальна справа слухалася в спрощеному порядку: потерпілих і свідків не викликали на засідання. І це гуманно стосовно жертв. Звичайно, жінкам похилого віку допомогли б добратися до суду, але як їм було б привселюдно згадувати про все? Розглянувши всі матеріали і з огляду на щиросердечне визнання провини, суд засудив обвинувачуваного до дев’яти з половиною років позбавлення волі. Це справді дуже неординарна історія. Нам нерідко доводиться зустрічатися з обвинуваченнями в хабарництві, у зловживанні службовим становищем, але не з подібним.
