Три конверти в спадщину

2825 0

Десять років — термін чималий. Рівно стільки очолював спочатку Волинську облраду, а потім держадміністрацію Борис Климчук. Абсолютний рекорд серед вищих керівників регіонів України. І буває так, що згодом «притупляється» зір, звикне керівник до свого оточення і проблеми, які виникають, не сприймаються відчутно гостро. Можливо, саме тому і знадобилася Президенту на Волині людина з новим баченням, з нестандартним підходом до вирішення завдань. Вибір Президента зупинився на начальнику управління МВС у Рівенській області, генерал-майорові міліції, Героєві України Анатолію Французу.

На Волині нового керівника області прийняли доброзичливо. До того ж Анатолій Йосипович народився на Тернопільщині, а значить, свій, «западенець». Всі останні роки працював на Івано-Франківщині, Рівенщині — сусід. Та й на представленні новий губернатор говорив про наступність, пообіцяв не робити різких кадрових змін, оскільки добре знає заступників голови держадміністрації та інших керівників, охарактеризувавши їх як професіоналів. Не пройшло і місяця після призначення, як раптово виявилося, що в області до Анатолія Йосиповича усе робилося абсолютно неправильно. А звідси — і кадрова політика попередника не витримувала ні найменшої критики. Усе розвивалося відповідно до відомого анекдоту про три конверти з порадами, залишеними колишнім хазяїном кабінету своєму спадкоємцю. У першому було написано: «Вали все на мене!», у другому — «Змінюй кадри», у третьому — «Готуй три конверти».

Тернопільське земляцтво У часи незабутнього керівника і теж письменника Леоніда Ілліча кузнею кадрів для всього Союзу була Дніпропетровська область. В Україні, звичайно, не ті масштаби, але, виявляється, Тернопільщина при невеличкій підтримці сусідів зі Львівської й Рівенської областей також цілком може претендувати на це гідне звання. Першим зайняв кабінет начальника управління МВС в області в середині липня, тобто через місяць після призначення А.Француза, Олександр Справедливий, який працював до того начальником Печерського районного управління МВС Києва. Природно, уродженець Тернополя. Недовго прослужив на Волині, він звільнив крісло для Олександра Кміти, також тернополянина. Керувати працівниками обласної Державтоінспекції призвали Володимира Томчишина, який очолював до нової посади господарський відділ УМВС у Тернопільській області, звідки він родом. Не справився, очевидно, з обов’язками, і рівно через рік його змінив Юрій Даньков. Різкі переміщення торкнулися не тільки працівників органів внутрішніх справ, але й апарату держадміністрації. Заступники колишнього губернатора, хто з власної волі, а хто і не зовсім, змушені були піти. Першим заступником став Володимир Панчишин, який працював до того у Львівській обласній держадміністрації. Головним ідеологом став Степан Родич, голова Рівенської обласної організації Національної спілки журналістів. Менш важливі посади зайняли вихідці з Волині. Практично всі начальники головних управлінь, відділів також були замінені. Правда, у більшості випадків методом рокіровки. На найбільш важливі ділянки роботи, скажімо, на посади начальників відділів з питань комунальної власності й взаємодії з правоохоронними органами були запрошені зі Львова уродженець Тернопільщини Ярослав Андрунців і пенсіонер МВС Валерій Гудима. Повноваження губернатора досить широкі й дозволяють підбирати собі команду, здатну вирішувати поставлені проблеми, але переважання на ключових посадах в області запрошених працівників, які ще й привселюдно проголосили себе високопрофесійними спеціалістами, викликало в населення реакцію недовіри, а потім і відторгнення. Як і тернопільське походження більшості, і що Олександр Кміта працював разом з Анатолієм Французом в Івано-Франківську й у Рівному, що Володимир Панчишин і Степан Родич — земляки-львів’яни, що колишній начальник СБУ в області Віктор Козлов також прийшов на Волинь з Рівного, що із сусіднього обласного центру і новий начальник луцької міліції Микола Гатанюк. Більшість нових працівників облдержадміністрації — колишні міліціонери. На жаль, усі ці кадрові зміни не були підкріплені якісними змінами в економіці області, ніяк не вплинули на поліпшення життя людей. У результаті, не вловивши зв’язку між кадрами і поліпшенням добробуту, волиняни прямо пов’язали їх із суто кон’юнктурним добором виконавців, коли керувалися не їхньою профпридатністю, а виходили з принципу особистої відданості керівнику.

Бажане — не означає справжнє На перший погляд, в економіці області справи йдуть благополучно. Зростання виробництва до минулого року становило 22,2%, і за цим показником регіон займає 7-е місце в країні. Збільшено обсяги виробництва майже з усіх видів промислової діяльності. Немає особливих проблем і в сільському господарстві. Справи йдуть не гірше й у сфері зовнішньої торгівлі, будівництва. Зросли прибутки населення, збільшилася його платоспроможність, зменшилася майже на третину заборгованість із зарплатні. Безпристрасний аналіз наводиться в Комплексній оцінці динаміки економічного і соціального розвитку регіонів за 2001-2002 р. і перше півріччя 2003 р., яку готує Головне управління з питань економічної політики АПУ. І тут вимальовується трохи інша картина. 2001 рік і 4 місяці 2002 р. — перша позиція, півріччя 2002 р. — четверта і за перше півріччя 2003 р. — 13-а. І найневтішніше для Волині в тому, що за темпами промислового розвитку область починає помітно поступатися своїм сусідам — Рівенській, Тернопільській, Закарпатській областям. Якщо сусід рухається швидше, значить, Волинь розвивається повільніше. Назріває адміністративна реформа, а отже, керівникам області важливо, який рейтинг регіону, наскільки він підготовлений, щоб претендувати на ключову роль при укрупненні. Не втілюються в життя проекти електрифікації ділянок залізниці Ковель-Устилуг і Ковель— Ягодин. Адже Волинь — не єдині ворота України на Захід. Так і не ожив Луцький аеропорт, не вирішене питання реконструкції будинку вокзалу станції Луцьк. І нікого не турбує, що одна із найтранзитніших в Україні областей сьогодні є однією з найбідніших. Незадовільними темпами ведеться будівництво шахти №10 і флексографічної фабрики в Нововолинську, забули в держадміністрації й про постанову Кабміну від 26 березня 2001 року «Про будівництво целюлозно-паперового комбінату у Волинській області». Спорудження цих об’єктів дозволило б значною мірою вирішити питання безробіття в краї. Приватний бізнес вичікує. За останні два роки на Волині не з’явилося жодного нового хоча б трохи помітного виробництва, жодної нової торгової марки. Проте близько десятка помітних фірм змінили місце реєстрації. Дуже тривожна тенденція. В облдержадміністрації ж усе спокійно й усе добре, як у відомій пісні. Та й першочергових турбот у запрошених спеціалістів вдосталь. І насамперед — про будівництво житла.

Безсрібники В інтерв’ю газеті «Віче» перший заступник голови облдержадміністрації Володимир Панчишин сказав: «Мені дуже прикро, коли стикаюся з величезною кількістю зловживань, які робилися раніше... Скажіть, чому деякі керівники втрачають почуття міри? Саме тому я зроблю усе, щоб волиняни жили краще... Щодо своїх особистих інтересів, то люди, які зі мною працювали раніше, знають: вони для мене ніколи не були головними». Кінець цієї цитати, і настала черга такої. З відповіді прокурора області Андрія Гіля на запит народного депутата Сергія Слабенка до голови Координаційного комітету з боротьби з корупцією й організованою злочинністю при Президентові України: «Оскільки члени сім’ї Панчишина В.Г., Ніколишина Г.В., Ніколишин М.Д., Ніколишина А.М. на квартирному обліку не перебували і на момент винесення рішення з ним не мешкали, прийняття виконавчим комітетом (Луцького міськвиконкому. — Авт.) рішення про виділення квартири Панчишину. М. та видача йому і членам його сім’ї ордера відбулось з порушенням вищевказаних норм житлового законодавства». Що-небудь додати складно. Скажемо тільки, що дочка Володимира Григоровича Ніколишина Г. В. з дочкою мешкають у селі Вороняки, а зять — у Золочеві Львівської області. Дружина Панчишина О.Я. — у Львові на вул.Сосновій, 26/33. Львівську приватизовану чотирикімнатну квартиру В.Панчишин ще в 1999 році переписав на сина, який в ній не мешкав і не мешкає. Трикімнатна нова квартира в Луцьку, та ще й у будинку котеджного типу загальною площею 122 кв. м на одну людину не видалася Володимиру Григоровичу надто великою. Він же, виявляється, бездомний... Проте поки не вдалося здійснити задумане. Прокуратура опротестувала рішення виконкому, а Луцький міський суд задовольнив протест і ухвалив виселити першого заступника губернатора з незаконно отриманої квартири. Володимир Григорович не поспішає виконувати постанову суду. А люди ще довго будуть згадувати, як в авральному порядку впорядковували квартиру №7 на вул. Коперника, 53. Говорити про зловживання інших і не помічати не лише власних, що в принципі властиво людині, але й впритул не бачити порушень найближчого оточення. Заступник губернатора Галина Якимчук була запрошена в Луцьк із Горохова, де очолювала районну держадміністрацію. У січні минулого року було прийняте рішення адміністрації і профспілкового комітету про виділення їй 3-кімнатної квартири. Склад її сім’ї — троє осіб. Але вже в жовтні того ж року, якщо вірити поданій довідці, сім’я різко збільшується до 6 чоловік. У списку значаться не тільки чоловік, дочка, зять, але й брат і навіть племінник. Ніхто з них у Луцьку не мешкав, всі були прописані в Горохові. Результат — протест прокуратури. Юрій Горбенко працював заступником глави Луцької районної держадміністрації. Переведений на місце Галини Якимчук у Горохов. Логічно — Галина Василівна здає квартиру, а Юрій Мефодійович її винаймає. Але не так сталося, як гадалося. Останній володіє квартирою на Київській площі в Луцьку й особняком у так званому «царському селі», також в обласному центрі. Можливо, вже встиг їх переоформити... Проте за рахунок бюджету новому главі райадміністрації купують у Горохові новий особняк у межах 18 тис. дол. Величезна сума для райцентру. Не залишився обділеним і ще один заступник губернатора Степан Родич — йому придбали невеличкий будинок за ті ж гроші. Про квартири площею близько 140 кв. м плюс підсобне помешкання і гараж, отримані начальником управління УМВС Волинської області А.Справедливим і колишнім начальником УБОЗ М.Лебедем на сім’ї з двох осіб, в облдержадміністрації не згадують, до того ж на момент одержання житла Михайла Адамовича вже перевели з Луцька, а Олександр Павлович був розлучений. Обидві ці квартири терміново приватизували, незважаючи на те, що громадянин України тільки один раз має право скористатися цим привілеєм, а названі особи вже володіли житлом в інших містах. Таку ж квартиру колишній прокурор області А.Баганець одержував на сім’ю з чотирьох осіб і при переведенні на нове місце служби здав її у виконком. Незрозуміла і позиція Луцького виконкому і міського голови Антона Кривицького, які допускають прямі порушення при виділенні квартир. Все можна пояснити командою зверху. Але не така людина Антон Федорович, на яку можна «давити». Скоріше, така поведінка міської влади підтверджує те, що органи місцевого самоврядування повністю залежать від виконавчої влади, і про їхню незалежність і мови бути не може. На всеукраїнській нараді з проблем боротьби з організованою злочинністю і корупцією Л.Д.Кучма констатував: «Масштаби корупції характеризуються як такі, що вразили всі сфери нашого життя». Цікаво, зловживання службовим становищем у таких масштабах можна прирівняти до корупційних діянь чи, й того більше, до організованої злочинності, скоєної групою осіб? Але нашим чиновникам все одно. Не страшний їм гнів губернатора, який, правда, і в області досить рідкий гість, але ж все-таки. Адже не хто інший, а саме Анатолій Йосипович на представленні запевняв, що завжди поважав чесність, порядність. Володимир Панчишин продовжує спокійно працювати на своїй високій посаді. Ніхто не поспішає виконувати указ Президента України «Про серйозні недоліки в роботі Державної митної служби України», де чітко сказано: «Головам Волинської та Луганської облдержадміністрацій розглянути питання щодо звільнення із займаних посад за невиконання Розпорядження Президента... першого заступника голови Волинської облдержадміністрації В.Панчишина». Відведений для цього термін давно минув. От тільки прикра неув’язка: не вдалося приховати високим посадовим особам з облдержадміністрації зловживання своїм службовим становищем. Стали вони надбанням широкої громадськості, чим, звісно ж, не забарилися скористатися опозиційні сили. У результаті — рейтинг місцевої влади на Волині нині дорівнює точці замерзання.

Куди йдуть бюджетні кошти? Про нинішні говорити рано — рік ще попереду. Поговоримо дуже коротко про тих, що використовувалися в 2003-му. Рік був незвичайним. У попередньому, тобто в 2002-му (і в цьому є заслуга Б.Климчука, який очолював Волинь у першому півріччі), область значно перевиконала держбюджет і одержала премію в розмірі близько 30 млн. гривень. Звідси і значне погашення заборгованостей із зарплатні бюджетникам, по допомозі матерям і т.д. Були закуплені комп’ютерні класи, які з великим задоволенням вручав учням особисто Анатолій Йосипович. Але значна частина коштів, понад 2,6 млн. гривень, призначалася «на будівництво житла для запрошених висококваліфікованих спеціалістів — 1 млн. 980 тисяч гривень, реконструкцію вхідних дверей облдержадміністрації — 150 тисяч гривень, ремонт їдальні цієї ж організації — 150 тисяч гривень, придбання висококласної кіноустановки для облдержадміністрації — 150 тисяч гривень і на ремонт особняка, в якому мешкає А.Француз, ще 120 тисяч гривень». До речі, цей особняк декілька років тому капітально реконструювали, що обійшлося в 150 тис. гривень. Є і свіжіші приклади: 62 тисячі вкладені в реконструкцію будинку гостей у селі Звєрєв Ківерцівського району, який навіть не є об’єктом обласної комунальної власності. Чи не тому, що там мешкав до переселення в незаконно отриману квартиру Володимир Панчишин? Настільки ж незрозуміла і ситуація з фінансуванням ремонту стартового будинку в/ч А-2406. Яке відношення обласний бюджет має до військової частини? Не забудемо і про реконструкцію сесійної зали облради, яка потягнула на півмільйона гривень. Слів немає, вона була потрібна, але чи вчасна, коли в Луцьку 66 аварійних будівель, коли в області на одержання житла стоять 30400 осіб?

Почесті, почесті Пан Француз небайдужий до нагород і титулів. І нині на Волині до місця і не до місця у всіх публікаціях у пресі, виступах на телебаченні й радіо обов’язково підкреслюють, що областю керує Герой України. Немає сумнівів, Анатолій Йосипович — людина мужня, хоробра і вольова. Проте бути дуже хорошим начальником управління МВС в області, проявити мужність при затриманні небезпечних злочинців ще не означає бути хорошим політиком, організатором, фінансистом і господарником. А без цих якостей керувати областю, та ще прикордонною, якось не виходить. Треба мати мужність визнати це. І ніякі нагороди і звання, а Анатолій Йосипович, крім ордена «Золота Зірка», нагороджений ще 14 церковними, 7 відомчими і двома закордонних країн, має звання заслуженого юриста України, він кандидат юридичних наук, почесний професор, академік, член Національної спілки журналістів України, а нещодавно одержав ще й почесну орденську відзнаку «Суспільне визнання» третього ступеня, не гарантують успішної діяльності на високій і відповідальній посаді глави Волинської облдержадміністрації. Так і пригадується останній і ще поки не використаний третій конверт...

Коментарі

Залиште вiдповiдь

Читайте також