Незважаючи на останні події в Іраку, під час яких було поранено семеро українських військовослужбовців, а також тривалу та певною мірою витратну тяганину з оформленням документів, кількість рівнян, які бажають служити за контрактом у наших миротворчих батальйонах, не зменшилася.
А починається все з того моменту, коли до рук демобілізованих потрапляє оголошення про набір військовозобов’язаних віком до тридцяти років для продовження служби за контрактом в якості миротворців. Відверто кажучи, складно відмовитися від такої пропозиції, коли щомісячна зарплата цієї категорії військовослужбовців із усіма надбавками становить майже тисячу доларів. І враховуючи те, що колишньому строковику, крім середньої, а в кращому випадку середньої спеціальної освіти, здебільшого похизуватися нічим, то подібна можливість видається досить суттєвою. За цих умов усі острахи відходять на задній план і молоді чоловіки крокують до військкомату. Утім, як зазначив помічник начальника Рівенського міськвійськкомату Юрій Тяпко, беруть до Іраку далеко не кожного. Протягом двох місяців, відколи розпочався набір, із сорока бажаючих відібрали лише сім, хоча плановий запит на місто становить п’ятнадцять чоловік. Причини відмов різні, найпоширеніша серед них — відсутність згоди рідних, що є однією із головних умов контракту. Коли всі формальності залишаються позаду, кандидатів відправляють на три місяці для попереднього навчання у частини, де формуються миротворчі батальйони. Саме там майбутні військові отримують усі необхідні навички, а також характеристики, за якими міський комісар приймає остаточне рішення про придатність того чи іншого претендента до служби в миротворчому війську. Щоб глибше зрозуміти рівень відповідальності, що ляже на плечі майбутніх миротворців, спробував у комісаріаті пройти психологічне тестування на придатність, однак мені толерантно відмовили. Хоча, зазвичай, така інформація не вважається секретною, бо з нею мають змогу ознайомитися ледь не всі бажаючі служити за контрактом. Незважаючи на солідний рівень зарплатні миротворців, подібна служба насправді виявляється не такою вже й привабливою. Нещодавно з Іраку повернувся молодий рівенський контрактник, який, до речі, є сином одного колишнього міського військового комісара. Через сім місяців перебування в українському миротворчому батальйоні, під час планової ротації, він, не вагаючись, прийняв рішення повернутися додому і зараз неохоче згадує про службу.
