Син-шизофренік вбив маму з жалю і зробив з неї консерви

2167 0

Ми у соцмережах:

Існує категорія осіб, які скоюють злочини в стані душевного розладу. Нібито на кровопролиття їх штовхають «голоси» і галюцинації, які є витвором хворої уяви. Якщо судмедексперти визнають це, то вбивці стають не кримінальниками, а пацієнтами спеціалізованих клінік.

НА ЛІКУВАННЯ НАПРАВЛЯЄ СУД За п’ять кілометрів від Вінниці в мальовничому лісовому масиві розташована обласна психіатрична лікарня №2, в одному з відділень якої перебувають специфічні пацієнти. За деякими з них значиться не один тяжкий злочин. Підходячи до клініки, я уявляла камеру, подібну до тієї, в якій сидів відомий доктор Ганнібал Лектор з трилера «Мовчання ягнят», і уявляла, як почую жахливі крики хворих. Загалом, все в кращих традиціях фільмів жахів. Вхід на територію клініки виявився вільним. Доглянуті клумби з квітами, акуратні будинки, ажурні грати на вікнах, медики в білих халатах. Напруга почала спадати — нічого страшного в обстановці. Хіба тільки вхід у 1-е відділення перепиняють залізні двері. Натискаю на дзвінок, брязкає замок, і на порозі з’являється охоронець. Про мій прихід вже були попереджені, тому я без проблем зайшла всередину. Щоправда, ще довелося пройти через ряд гратів системи безпеки. У відділенні панували спокій і тиша, всі хворі пішли на прогулянку в обплутаний колючим дротом дворик — це, мабуть, єдине місце, за яким можна судити про те, що місцевий контингент не простий. Поки пацієнтів не було, я вирішила оглянути відділення. Стандартна лікарняна їдальня зі столиками на четверо осіб, кімнати персоналу. Чисті, акуратні палати, розраховані на трьох і шістьох чоловік, з відкритими дверними отворами, щоб за пацієнтами простіше було спостерігати. Одна кімната нагадує музей — там зібрані вироби і картини хворих. Вони ж розвішані практично на всіх стінах. Деякі малюнки вражають не тільки зображеними сценами, а й професійним виконанням. Але про це пізніше. Перше запитання, що виникає: хто і як може потрапити сюди. — Коли людина скоїла соціально небезпечний злочин, слідчий, який веде справу, дивиться на поведінку затриманого, — розповідає головний лікар лікарні Михайло Сокур. — Якщо підозрюваний неадекватний у вчинках і судженнях, його направляють на судово-психіатричну експертизу. Спеціалісти визначають ступінь психічного розладу, роблять висновок про те, чи розуміла людина в момент скоєння злочину, що робить чи ні. Тобто з’ясовується, чи не скоїла людина той чи інший злочин під впливом якихось маніакальних ідей. І тільки після цього суд вирішує, які заходи застосувати стосовно обвинувачуваного: засудити його і відправити в місця позбавлення волі чи на примусове лікування. Існують лікарні з суворим режимом, як республіканська психіатрична лікарня в Дніпропетровську, а також відділення з посиленим режимом, як при нашій психлікарні. Ми обслуговуємо три області: Вінницьку, Хмельницьку і Чернівецьку. Протягом шести місяців пацієнт перебуває під пильним спостереженням медиків. Після закінчення цього терміну документи передаються в суд, який вирішує питання про те, чи варто призупинити заходи медичного характеру чи продовжити їх. У деяких випадках після скоєння злочину в людини можуть настати тимчасові психічні розлади, які піддаються лікуванню. Якщо спецкомісія дійде висновку, що допомога медиків більше не потрібна, обвинувачуваного можуть відправити в колонію або виписати за місцем проживання.

ПРО ЛЮДИНУ ГОВОРЯТЬ МАЛЮНКИ Виявити, одужав пацієнт чи ні, не так легко. Простої розмови з хворим недостатньо. У Вінницькій психіатричній лікарні розроблена ціла методика, яка дозволяє змусити пацієнта розкрити свій внутрішній світ, показати переживання і думки. У цьому лікарям дуже допомагає образотворче мистецтво. — Малюнки — не просто заняття для душі, — розповідає завідувачка відділення Валентина Третьякова, — але й можливість заглянути в думки хворого. Те, що намалювала або написала людина, говорить про неї більше, ніж вона сама може або хоче сказати. За творчістю пацієнта можна побачити, одужує він чи ні. Нещодавно ми готували на виписку 58-річного Анатолія М. Він один із наших старожилів у спецзакладах провів 20 років. У 1968 році Анатолій убив з мисливської рушниці троє людей, йому поставили діагноз «шизофренія». Дев’ять років він пробув у лікарні з посиленим режимом у Дніпропетровську, потім хворого перевели під Вінницю. Через три роки виписали, а потім він знову скоїв розбійний напад на банк, де вбив жінку-касира, і знову повернувся до нас. І ось термін лікування ніби минув. Анатолія збиралися відправити на комісію, а перед цим дали лист паперу. Картинка, яку зобразив пацієнт, виглядала невинно: дві кішечки сидять за обіднім столом, перед ними тарілка з мишками, в їхніх лапках виделочки, і на кожній виделочці теж по мишці. Для звичайної людини — нічого дивовижного, для спеціаліста — це сигнал про те, що в людині приховується агресія. А ще Анатолій написав трилер під назвою «Тіль» — абревіатура його імені. У цьому творі мова йде про кілера Тіля, якому доводиться втікати від переслідувачів, а в їхній ролі виступають всі працівники нашого відділення. Тілю допомагають переховуватися потойбічні сили — відьми, вовкулаки та інша погань. Зауважу, що написано все це досить грамотно, автор навіть хизувався, що рік провчився в Московському інституті ім. Горького на факультеті журналістики, але правда це чи ні — ми не знаємо. Мені надали можливість зустрітися з обдаруванням. За декілька хвилин Анатолій розповів всю історію свого життя, запевняв, що невинний, а наостанок заявив: — Я бачу двійника свого — кентавра Хірона. У нього обличчя, як у мене.

З МАМИ ЗРОБИВ КОНСЕРВИ Процедура виходу на волю така: за десять днів до виписки хворого в районну прокуратуру, міліцію і психдиспансер повідомляють про те, що суспільно небезпечний хворий такий-то, який скоїв такий-то злочин, виписується. За стінами лікарні його вже повинні контролювати представники правоохоронних органів і медики. — Буває, що пацієнти повертаються назад у наш заклад, — розповідає головлікар Михайло Сокур. — Сергій Н., будучи п’яним, вбив свого прийомного сина, під час слідства був визнаний неосудним і відправлений на лікування в Дніпропетровську лікарню посиленого режиму. Коли пішов на поправку, його перевели до нас. Через деякий час Сергія виписали, він поїхав у село до сестри. Але там знову почав пити, красти і після чергової крадіжки знову потрапив у міліцію. Коли підняли його особову справу, з’ясувалося, що затриманий психічно хворий проходив курс лікування в закритих медзакладах, і ми знову його прийняли. Вся біда в тому, що після виписки наш колишній пацієнт повинен приймати хоч частину тих препаратів, які йому давали в лікарні, не можна припиняти курс лікування. Якби рідні цього дотримувалися, пацієнти до нас би не поверталися, у них не було б загострень психічних розладів. — Зрозуміло, що лікуються в нас аж ніяк не ангели, — говорить заввідділом Валентина Третьякова. — Наприклад, є в нас Георгій з Хмельницької області. Він з дитинства хворіє на шизофренію, його виховувала одна мама. З роками жінка почала хворіти, і син, якому вже стукнуло 35 років, з почуття жалю вбив її. Мовляв, мама часто скаржилася, що в неї ноги і руки ниють. Розчленував тіло, зробив консерви, а серце і печінку посмажив і пригощав ними сусідів. Шизофреніки взагалі частіше нападають на близьких, на тих людей, хто до них добре ставиться. А на грунті пияцтва бувають найнепередбачуваніші ускладнення. Серед наших пацієнтів найпоширеніший діагноз — це шизофренія, хоча останнім часом набирають обертів судинні порушення, тобто розлади психіки і поведінки внаслідок захворювання судин головного мозку.

ПРИ ВТЕЧІ ПАЦІЄНТИ МАЛО НЕ ВБИЛИ ФЕЛЬДШЕРА Можливість потрапити в лікарню для здорової людини виключена, запевняють медики. Якщо хтось намагається «косити», спеціалісти його неодмінно викриють. Психіатри добре знають симптоматику всіх захворювань. Якщо людина вирішить симулювати ту або іншу хворобу, довго прикидатися не зможе, яким би гарним артистом вона не була. Був і такий випадок: 37-річний Сергій К. вбив сусідів, потрапив у СІЗО. Там його почала переслідувати нав’язлива ідея, що з ним хочуть поквитатися друзі й близькі покійного. При обстеженні виявилося, що Сергій страждає на шизофренію, і його відразу направляють у перше відділення Вінницької психіатричної лікарні. Тут він вже лежить 7 років, а коли виникло питання про його виписку, Сергій заявив, що коли вийде, сам розправиться з усіма ворогами. Природно, що після такої заяви на комісії він залишився в стінах лікарні. — Іноді пацієнти втікають з відділення, хоча це буває дуже рідко, — розповідає Михайло Сокур. — У такому випадку проводяться пошукові заходи, пацієнта повертають назад. Втікати їм, як правило, нікуди. Не завжди сім’я готова прийняти назад, скажімо, вбивцю одного з родичів. Колись пацієнт, що втік, сам повернувся — захотів їсти. Вирвавшись на свободу після декількох років, проведених у закритому закладі, хворий побачив, що за стінами зовсім не те життя, яке він пам’ятав. За 15 копійок хліб вже не купиш і ніхто нічого не подає. А у відділенні він нагодований, є де спати. Був випадок у нашому відділенні, коли два пацієнти напали на фельдшера. Медик, порушивши правила, виводив їх удвох з «гострої» частини. Вони знали, що в цей час охоронця на посту у відділенні немає, а у фельдшера ключі від усіх дверей. Ось і поскаржилися на головний біль, а коли фельдшер відкрив огородження, почали бити його спеціально приготовленою дерев’яною колодкою. Якби не надійшли хворі і не відтягнули бешкетників, запросто могли б убити. — Якоюсь мірою і тут існують свої негласні правила, — додає Валентина Третьякова. — Колись до нас потрапив гомосексуаліст. То хворі позначили його посуд, щоб не дай Боже до кого не потрапив, хоча їв він з ними за спільним столом... Треба віддати належне пацієнтам — ніхто не претендує на чужі передачі, тим більше не відбирає силою. А взагалі, не варто плутати наш заклад із в’язницею. Ніхто тут термін не відсиджує, тут примусово лікують, завдання лікарів зробити так, щоб пацієнт більше не скоїв злочину.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також