У нашому місті, попри жалюгідний стан культури та мистецтва, можна знайти багато цікавих і талановитих людей з незвичними поглядами та оригінальними вміннями. Є у нас багато вокальних талантів, багато людей, що вміють грати на різних музичних інструментах. Наприклад, студент кафедри музичного фольклору Інституту мистецтв РДГУ Тарас Горін також вміє грати на різних духових інструментах, що, власне, і не дивина.
— Тарасе, звідки такі уподобання? — Я народився в Стрию. Навчався в музичному училищі в Дрогобичі, де і навчили мене майстерності гри на сопілках. Викладач був затятим гуцулом. В Інституті мистецтв вміння вже вдосконалював. — Багато інструментів освоїв? — Будемо рахувати: звичайна сопілка, гуцульська фрілка (сопілка з шістьма отворами), тиленка (трубка без дірок). Нещодавно освоїв карпатську дримбу, яку подарували в інституті на день народження. Вмію також грати на бойківській пищавці — вона має шість отворів, а звучання відрізняється від традиційного. На звичайній сопілці можу грати у трьох варіантах — нормально, з другого боку та посередині. Мабуть, найцікавішим «експонатом» є звичайна табуретка — скільки я пива на цьому виграв! В гуртожитку в нас була табуретка з металевих трубок. Я на спір зрізав знизу пробки та заграв на табуретці популярну мелодію. Так само було, коли прийшов до дядька на завод — знайшов шмат труби та трохи пограв. У всіх очі округлились. — Ти граєш в ансамблі «Хутірські музики». В цьому році переміг на конкурсі «З народного джерела» завдяки бойківській сопілці. Як думаєш, народна музика зараз має попит? — Що б не казали, але люди, котрим це подобається, таки існують. Наприклад, у Дрогобичі є ресторан «Українські страви», де музиканти грають тільки (!) народну музику, щоправда, у відповідній обробці. Хоча це є вимогою часу, оскільки, я думаю, народна музика в чистому вигляді вже втратила свою актуальність. В Україні вона з часом відімре, як відмирає в Європі. Всі нині беруть фольклор і переробляють його так, як того потребує слухач, як її хочуть чути в даний момент. Але в нашому інституті багато противників осучаснення фольклору, є люди, котрі вважають, що народну музику треба грати так, як це робили наші діди. Крок вліво, крок вправо — розстріл на місці. А я думаю, з музики треба робити «цукерку». — Окрім музики, ти ще займаєшся науковими працями з даної теми. Наскільки важко це робити? — Це важко тому, що в Україні ніхто цього не робить. Якісь дослідження з розвитку сопілкових інструментів існують на низькому рівні, але глобальних праць не існує. Немає студентів, котрим було б це цікаво. Нині я займаюся дослідженням еволюції сопілки від гуцульської до бойківської. Можливо, після закінчення інституту продовжу наукову роботу. Дійсно, нелегко, але це себе виправдовує.
