Стіна, що проходить через душі

1303 0

Ще наприкінці 70-х видатний англійський музикант Роджер Вотерс з рок-групи «Pink Floyd» створив славнозвісну «Стіну» — твір, що звертає увагу на чи не найголовніші проблеми сьогодення. На самотність, яка оточує людину з дитинства. На нездатність дорослих людей — батьків, вчителів — зрозуміти дитину або молоду людину з усіма її проблемами. Образно кажучи, на ту стіну, яка не дозволяє порозумітися людям взагалі і, зокрема, батькам і дітям.

Дуже гостро ця проблема постала і в Рівному. Ще раз звернули на неї нашу увагу Ірина Матеуш і Тетяна Андрєйко — 20-річні рівнянки, яких з повним правом можна вважати репрезентантками місцевої молоді. А головним об’єктом їхньої критики стали ті рівенські чиновники, які мають опікуватися проблемами молоді, але, на думку дівчат, зовсім їх не розуміють. — Наша місцева влада дивиться кудись в інший бік, — каже Тетяна, — туди, де немає ані молоді, ані її проблем. — Щодо проблем молодіжного дозвілля, — підхоплює розмову Ірина, — ми, як представники молодіжної міської організації «9-1-1», неодноразово зверталися і в міський відділ культури, і в обласне управління у справах сім’ї та молоді, але скрізь чули незмінне «ні», «на вас немає коштів». А на прийом до міського голови нас просто не пустили. — А що взагалі представляє собою організація «9-1-1»? Ірина: — Як кажуть, порятунок утопаючих — справа рук самих утопаючих. Отже, два роки тому ми вирішили не сидіти склавши руки і чекати поки добрі дяді подбають про нас, а самим захищати власні інтереси. Для цього ми заснували громадську організацію «9-1-1», головним завданням якої є підтримка обдарованої молоді. Тетяна: — Розпочинали ми із створення клубу прихильників поп-групи «Океан Ельзи»: «9-1-1» — так називається одна з їхніх пісень. Але вже через тиждень після заснування фан-клубу, дозвіл на яке ми отримали безпосередньо від керівництва групи, нам стало тісно в цих рамках. Тим більше, що вже тоді ми переконалися, що молоді талановиті музиканти потребують набагато більше допомоги, ніж розкручені зірки. А перспективних команд у нашому місті більш ніж достатньо. — На кого саме ви б звернули увагу музичних продюсерів? Тетяна: — Перш за все, на такі високопрофесійні групи, як «Dragon’s Fly» Віталія Салімона, «Extasy», «Брем Стокер». З’являються і нові цікаві проекти: «Біла тінь» Олексія Гриня, «Джара», «Фауст» та ін. Ірина: — Одне те, що в нас є такі цікаві команди, свідчить про великий творчий потенціал рівенської молоді. І це не лише наша думка, високу якість рівенської рок-музики відзначали і львів’яни, і одесити, і харків’яни. Не бачать цього лише наші чиновники. Якщо, наприклад, у Львові всі святкові музичні акції проводяться із залученням місцевих музикантів, і кошти на заїзних псевдозірок не витрачаються, то наша влада понад усе намагається не помітити своїх, а запросити бозна-кого. Ви бачили, що в нас виступало на День міста? З якогось запиленого прикомірка витягли таких «зірок», як Юрко Юрченко, Оля Юнакова і ще якийсь «Гай» — я вже втретє бачу їх у Рівному, і завжди вони співають одні й ті самі три пісні. То ж не дивно, що «вдячна» публіка гукала їм: «Пішли геть!». І на все це витрачаються кошти. Якщо ж когось з наших музикантів включать у програму, то вважають, що їм за щастя виступити задурно. Ну, можуть нагородити пляшечкою кока-коли. Тетяна: — І то добре, хоч не по голові. Взагалі, все, що є в нашому місті в молодіжній субкультурі, тримається не завдяки підтримці влади, а всупереч її відсутності. — Можливо, над чиновниками стосовно молодіжної субкультури тяжіють певні стереотипи? Скажімо, рок асоціюється з розбишацтвом, рейв — з наркотиками «екстазі», реп — із хуліганством, а «сатаністи» — ті взагалі хтозна чим займаються. Ірина: — Але ж почнемо з того, що молодість — це неабияка енергія, драйв, який потребує якоїсь реалізації. Якщо ж для молодих людей нічого не роблять, не дають їм самовиразитися, то не дивно, що в них «дах їде» і вони починають займатися казна-чим — енергію ж потрібно кудись дівати. Якби її спрямовували в потрібне русло, створювали цікаві клуби, проводили концерти, фестивалі, то набагато менше було б і негараздів. На наш погляд, саме цим повинні займатися чиновники з відділів культури та сім’ї й молоді. — То чому ж ви не поясните це нашим чиновникам? Тетяна: — Біда в тому, що в них свої — зовсім інші — критерії. Якщо ви не співаєте про свою любов до України, то вас не вважають патріотом і не вважають за потрібне підтримувати. Це один з їхніх критеріїв. А нам здається, що любов до України — це, передусім, підтримка її справжніх талантів, її культури, в тому числі й молодіжної. Ірина: — Ще один критерій наших чиновників полягає в тому, що та музика, яку ми пропонуємо, як вони кажуть, «не підходить за форматом». Кажуть, що бабусі не зрозуміють рок-музики і будуть незадоволені. Начебто не можна для бабусь влаштувати концерт вдень, а для молоді — ввечері. — Можливо, вони бояться, що молодь на концерті почне трощити стільці? Ірина: — То хай зроблять на майдані, де немає стільців. Тетяна: — Так можна всього боятися і нічого не робити. Як то кажуть, вовків боятися — в ліс не ходити. І ще кажуть: «Чого наша молодь така тупа?». Якщо для неї нічого не робити, то чого ж можна вимагати? — Що дає вам ваша діяльність? На чому вона тримається? Тетяна: — На голому ентузіазмі. Нам хочеться це робити, і ми це робимо. Ірина: — У нас є енергія, у нас є мрія, у нас є багато ідей та бажання їх здійснювати. А якщо в інших людей є натхнення писати музику, то потрібно їм надавати можливість реалізуватися. От ми і виступаємо як імпресаріо або менеджери: зв’язуємося з організаторами концертів і фестивалів у різних містах, пропонуємо включити в програму рівенські команди. А нещодавно з допомогою фотохудожника Олександра Майструка організували фотосесію Віталію Салімону. Подібні акції дають музикантам якусь віру, адже вони бачать, що комусь їхня праця потрібна. — А що б ви зробили в першу чергу, якби міська влада знайшла для вас кошти? Ірина і Тетяна: — Ми б зробили велике музичне свято за участю класних рок-команд. На зразок «Бульби». Чомусь у Дубно знаходять можливість організовувати подібний фестиваль, а в обласному центрі неспроможні це зробити. Кишка тонка. Ми запитували про це у влади, на що вони відповіли: «Розумієте, на це треба багато коштів, а спонсори не знаходяться». А на нашу думку, серед рівенських фірмачів просто немає справжніх патріотів свого міста. Поспілкувавшись з Іриною та Тетяною, я не знайшов нічого дивного чи неадекватного в їхніх роздумах та побажаннях. Навпаки, стосовно молодіжних проблем почув від них багато слушного. Ще я збагнув, що для того, щоб зрозуміти молодь, потрібно зовсім небагато: зруйнувати стіну, яка відділяє світ Масяні та Хрюнделя від світу нардепів та мерів. То, може, у людей, від яких залежить молодіжна політика в Рівному, наша розмова викличе деяку зацікавленість? Хотілося б у це вірити.

Коментарі

Залиште вiдповiдь

Читайте також