Страсті Грицькові

Що не кажіть, але рівненська земля багата на неординарних Грицьків. Радивилівець Грицько Чубай на початку 70-х був найяскравішим представником львівського літературного андеграунду. Острожанин Грицько Порицький у ті самі роки, у тому самому місті став Грегом — легендою львівських хіппі… Назва книги “Хіппі у Львові” навряд чи сподобається патріотично налаштованим філологам. Причина в орфографії. Літературною українською начебто має бути не хіппі, а гіпі. Вже тривалий час не вщухають філологічні баталії довкола цього слова. Зрештою, “олдові” хіппі свій вибір давно зробили. Ніякі ми не гіпі, не гіппі, і не хіпі, а тільки — хіппі. Бо саме це слово дратувало владу. Саме слово хіппі малювали на парканах та вирізали на шкільних партах.
На обкладинці літературно-мистецького альманаху зображено 12 апостолів львівського хіппі-руху — 11 патлато-бородатих хлопів та одну чарівну пані у бандані — поетесу та художницю Олену Бурдаш. Є серед цих найголовніших хіппанів міста Львова і представники нашого краю. Це Дервіш (у миру Олександр Фещук) — здолбунівський художник із довжелезною кучерявою бородою ассірійського царя. Та насуплений, мов Тарас Шевченко, з високим чолом грецького філософа — острожанин Грег (в миру Григорій Порицький). Улюбленець мас-медіа Фещук — особа у Рівному відома. За відсутності власних яскравих хіппанів Рівне періодично звертає увагу на колоритного здолбунівця. Фещук-Дервіш — хіппі міжнародного класу. Ще донедавна на кожен його день народження, мов на міжнародний сейшен, зліталися хіппі з усього близького зарубіжжя. Нині Дервішу не до гучних гулянок. Декілька років тому 60-літній хіппі одружився з юною панною, яка подарувала йому маленького синочка.
Інша річ — Грег. Про те, що Грег Острозький був одним із найвідоміших хіппі Львова, я дізнався саме із збірки “Хіппі у Львові”. До хіппового альманаху увійшли спогади екс-хіппі, нариси, філософські роздуми, фрагменти прози, вірші, численні фото, картини та малюнки. Географічним центром та бастіоном львівських хіппі був так званий “Святий Сад”. Оточений старовинними мурами фруктовий садок кармелітського монастиря зручно розміщувався у центрі міста і в той же час був недосяжним для автобусів комсомольців-оперативників. Сад займав площу розміром у півтора футбольних поля і в своє гравітаційне поле затягував звідусіль патлату молодь. Про ті часи залишилися не лише спомини очевидців, але й поетичні покази недоброзичливців, зокрема, відомого українського поета Степана Олійника: “Летний день, красота — Что и говорить! Но вот и на поле сорняк. По бульвару бредет что-то патлатое: То ли поп молоденький, то ли дьяк…”.
У тому садку відбувався справжнісінький антирадянський шабаш (з погляду переляканого радянського чиновника). Довговолосі жертви буржуазної культури та ідеології сиділи на траві під яблуньками і “тащились” від співу хіппової рок-групи “Вуйки”. У радянську епоху назва цього колективу звучала непристойно. Взагалі невинне слово вуйки на галицькому діалекті означає — брат матері. Відповідно, стрийко це брат батька. По-нашому, по-полішуцьки, — дяді або ж дядечка. Однак новоприбула городська інтелігенція зі Сходу терміном вуйки охрестила тутешніх аборигенів. Невдовзі й корінні львів’яни стали так звати сільських автохтонів, котрих зневажали давно і глибоко. З часом термін вуйко був витіснений більш успішним словом “рагуль”. Навіть сьогодні, у часи вседозволеності, назвати свій гурт “Рагулі” наважиться не кожен. Епатажним був і девіз цієї рок-групи, яка претендувала на роль каталізатора тутешнього хіппі-процесу — “Срав Пес”. І це ще скорочений варіант, адже повний девіз звучав значно сміливіше — “Срав Пес на Ка-Пе-Ер-Ес”. Наш Грицько не прислухався до слів мудрого народу “Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці”. Пішов на вищезгадані “вечорниці”, а звідтіля повернувся Грегом — патлатим неформалом і затятим нонконформістом. Своє есе про Грега його бойова подруга Лєра (Валерія Славнікова) назвала “Вічному хіппі Грегу”: “Грег — апріорі людина свободи. Він один із перших. Безсумнівний лідер і творець постійного хеппенінгу. Його фотороботи увічнили миттєвості і обличчя тієї епохи, як саму ідею хіппі”. “До Лієпаї на всесоюзний сейшен хіппі приїхали з Грегом, довжина волосся якого у ту пору сягнула 44-х сантиметрів. Повітря наповнене мелодіями. Море живого звуку. Повсюди стихійні гурти, барди, танці біля вогнищ. Дзен”.
Вічний мандрівник Грег перебував у постійному русі. Його можна було зустріти на узбіччі кримських доріг та на вузеньких вуличках Таллінна, у Пітері та Каунасі. Його затримали та запроторили до спецрозподільника неподалік Кушки — на Памірі. Саме Грег, мандруючи Карпатами, надибав колибу неподалік водоспаду Шипіт. Через багато років, на початку 90-х, на цьому “греговому” місці було проведено перший збір неформальної молоді під гаслом “Мир, любов, свобода”. Відтоді щорічно “на Шипіт” добираються хіппі, панки, байкери, растамани, буддисти, анархісти, просто богема — всі, хто сповідує вільний стиль із усього світу, навіть із США.
Екс-хіппі Нестор (Іван Банах) свої літературні спогади про Грега назвав “Біль Арлекіна”: “Грег прибув до Львова у 1966 році. Інтелектуал, естет, спортсмен, відчайдух…”. “На першому курсі університету Грег купив квиток у Оперу. Однак у холі його затримали двоє міліціянтів, відвели до спіжарки, та добряче віддухопелили — за “нерадянський” вигляд. Протримали його там доки не скінчиться вистава. Після цього інциденту Грег спалив свій комсомольський квиток і розпочав свій індивідуальний бунт”. “В результаті чергової сварки поміж кремлівським керівництвом та Іосифом Броз Тіто всіх югославів виганяли із Союзу. Студенти-юги, які жили у студентському гуртожитку, підійшли до Грега, відомого своїм екстравагантним виглядом та захопленням рок-музикою. Друже, ми мусимо у 24 години залишити Радянський Союз. У нас повно пластмаси. Забирати з собою у нас немає змоги. Серед сили-силенної платівок — рок-н-рол, блюз, джаз. В один момент Грег став магнатом у царині музики. “Взяли” Грега під час ранкового кіносеансу. Розмова у районному відділі КДБ тривала 12 годин. Як наслідок — його запроторили на Кульпарків. Через місяць відпустили, але заборонили повертатись до Львова під страхом арешту. Зазвичай Грег був незламним і на всі соціально-суспільні негаразди відповідав “Срав Пес”. Однак цього разу ніхто жартувати не збирався. Міська брама зачинилась. Грег повернувся до Острога. Finita la comedia! Занавіс”.