Знати б, де впадеш, кажуть у народі, соломки підстелив би. Історія, що сталася днями з киянкою Людмилою Коміссарчук, доводить, що при несприятливому збігу обставин звичайна життєва ситуація миттєво здатна набути кримінального характеру.
Людмила давно відкла- дала гроші на новий мобільний телефон. Назбирала 1200 гривень і вирушила за покупкою в торговий центр, неподалік від дому. На другому поверсі, у відділі мобільного зв’язку, вибрала модель, яка сподобалася, вислухала, який це чудовий вибір і скільки в неї різноманітних функцій, заплатила гроші. Повернувшись і роздивляючись чек, спохватилася, що здачу не взяла. Недорахувалася 175 гривень. Звинувачувала насамперед себе — за неуважність. Але розсудила так: раптом пощастить і гроші повернуть? Рідко, але ж таке трапляється. — Ілюзій не було, — додає Людмила, — хоча сподівалася, що здача залишилася на прилавку. Дива не сталося. Продавець заявила, що знати не знає ні про які гроші, схопилася за серце і почала стогнати, що від покупців вічно одні проблеми. — Я відповіла, що прийшла тільки дізнатися, і не більше... Усе це зайняло хвилини три... Спересердя, каюсь, не стрималася: ну та Бог з вами, кажу, на добро вам це не піде, іншим кінцем ударить... Відійшла від прилавка, повернулася і мимо квіткового кіоску почала спускатися по східцях. Не встигла зробити і декількох кроків, як чиїсь сильні руки підхопили її позаду і потягли кудись через торговий зал. Це були охоронці. — Не зрозуміла я одразу, куди і навіщо мене тягнуть, — продовжує Коміссарчук. — Все сталося так раптово, що в мене був справжній шок. Завели в якусь підсобку. Охоронець у пуловері вийшов, а його напарник, симпатичний, у темному костюмі, білій сорочці і при краватці, раптом різко кинув мене на підлогу і заходився бити, — голос співбесідниці починає тремтіти, на очі навертаються сльози. — Розумієте, він почав бити мене ногами... По тулубі, голові... Я збожеволіла від болю, намагалася закритися, але він намагався вцілити саме в голову. Ці чорні туфлі з дірочками не забуду, скільки буду жити... Людмила не пам’ятає точно, скільки продовжувалося знущання. Спочатку їй стало страшно, і сил не було кликати на допомогу... Усвідомивши, що, можливо, це кінець, у якусь хвилину відчула, що їй все одно... — У цій маленькій комірчині є телефон, — говорить жінка. — І я хотіла до нього дотягнутися, набрати будь-який номер, аби хтось прийшов і побачив, що відбувається. Але зателефонувати охоронець не давав, із садистським захватом продовжуючи завдавати удари... Після того, як принижена, розтоптана жертва почула в нозі характерний хрускіт, до неї дійшло, що самостійно встати вона більше не зможе. З останніх сил заблагала: «Відведи мене додому або викликай «швидку»! Тобі нічого не буде, скажу, що оступилася й забилася сама...» Хлопець, стоячи біля дверей, у відповідь хитав головою і повторював, як заведений: «Ти погрожувала продавцю, засмутила дівчину. Якщо я тебе випущу — закладеш, і мене посадять». — Почувши таке, я не стрималася: «Ти, покидьку, так чи інакше сядеш». Після чого одержала страшний удар кулаком в обличчя. Але коли жінка, долаючи біль, показалу ногу, яка розпухала прямо на очах, охоронець злякався. Припинив бити, присів біля мене і почав вже іншим тоном говорити: мовляв, з чого вона взяла, що тут перелом? Він стояв, а вона ридала... Незабаром йому це все набридло, він вийшов. Через двері лунали голоси: «Що тепер з нею робити?» — «Та виведи на вулицю, нехай йде на всі чотири сторони», — сказала якась жінка, напевно, з персоналу. «Та я їй, здається, ногу зламав, і вона ж мене закладе». — Я потягнулася до слухавки, почала бити нею об двері, кликати на допомогу, — розповідає Людмила. — Напевно, крик почули, тому що бачила, як у бік комірчини оберталися покупці. Хтось викликав міліцію. Приїхав наряд... Мені було погано, все пливло, а думали, що не хочу спілкуватися із законними представниками влади. Вона намагалася написати заяву, але, зізнається, через больовий шок не могла тримати ручку. Потім прибула бригада «швидкої». Лікар довго допитувався, як вона потрапила в підсобку, чим там займалася. Потім її відвезли в БСМП. Зробили рентгенівський знімок. І той же лікар здивовано промовив, що в пацієнтки перелом. Сказали, потрібно заплатити за знеболювальне. Вона, ніби в маренні, заплатила. Легше не стало. Санітарка дала телефон, Людмила подзвонила сестрі, й та з чоловіком і племінницею примчала, забрала до себе. Там жінка переночувала, а наступного ранку її, знову «швидкою», привезли у Феофанію. Ми спілкувалися в 127-й палаті ортопедотравматологічного відділення. Пацієнтці ледве давалися слова, і взагалі виглядала не кращим чином. — Як збирається діяти далі? — Я розгублена. Що робити, не уявляю. Так чи інакше — так залишати не можна. — У міліцію зверталися? — Так, приходив дільничний міліції, він у курсі. — А якщо з’явиться кривдник, попросить пробачення, скаже, що погарячкував? Або налякає? Грошей запропонує — щоб мовчали? Доларів сто... — Не думаю, що з’явиться і буде просити вибачення. Він звір. А грошей я вже й так заплатила чимало за лікування. Скільки ще потрібно буде, не знаю. Щодо налякати — так не тільки цей хлопець, але й той, у пуловері, погрожував: «Скажеш, що били, — тебе не буде»... У мене склалося враження, що просто хотіли випустити пару, на комусь відігратися. І я потрапила під гарячу руку. — Чому не опиралися? — Хто він і хто я? Як опиратися фізично набагато сильнішій людині? Як взагалі битися? Мама колись вчила: чоловік у люті себе не контролює. Я боялася, що він мене вб’є. Намагалася піднятися з підлоги, пробитися до дверей, вирватися. Що могла ще? Занадто нерівні сили... Ворогу не побажаю того, що пережила... Лікар Олександр Булах, який лікує жінку і з яким ми зустрілися в лікарні, був стриманий: — У хворої стан середньої тяжкості. Він відповідає ступеню отриманих травм. Скільки буде тут, припустити важко. Це залежить від лікування. Можливо, знадобиться операція. Клінічний діагноз: закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, закритий перелом зовнішнього ростка лівого гомілковостопного суглоба зі зсувом, підшкірні гематоми в ділянці правого плеча, лівого ліктьового суглоба, правої половини обличчя, лівого вуха... Пересувається Людмила на милицях. Колеги, родичі не забувають, провідують. Розмовляв я й з дільничним. — Кримінальна справа за фактом не порушувалася, поки немає результатів судмедекспертизи, — сказав Григорій Самченко. — А результати будуть готові лише після одужання Коміссарчук. У мене є її пояснення на чотирьох аркушах. Ситуація неоднозначна, потрібно буде опитати людей. Людина прийшла в магазин на двох ногах, а зараз на милицях. Чи мислиме таке? Зустрічався і з охоронцем, який нічого не підтверджує, з керівництвом його фірми, торгового центру. Але як би не інтерпретували події обидві сторони, істину, думаю, встановимо... У магазині, куди ми також приїхали, про інцидент наслухані. Нічого подібного, сказали мені, раніше тут не траплялося, НП — перша. Директор торгового центру, адміністратори засмучувалися, що конфлікт вкрай неприємний для колективу, але безпеку, відповідно до договору, забезпечує охоронна фірма, і треба звертатися туди. Старший об’єкта, що охороняється, в той злощасний день не працював, проте від контакту з журналістом не ухилився: — Працівник, про якого запитуєте, раніше служив у міліції, охороняв банки, у нас — на хорошому рахунку, зауважень до нього по службі не було. Якщо покупець не згодний з чимось, він повинен звернутися в товариство захисту прав споживачів, апелювати в інші інстанції. А жінка поводилася неадекватно. За версією деяких працівників магазину і представників фірми, жінка була нетвереза (Коміссарчук це заперечує, та й дільничний іншої думки), мало не кидалася з кулаками спочатку на продавця, а потім і на охоронця (його прізвище редакції відоме), зривала бейдж, звідси й наслідки. Ніхто її пальцем не торкався, звідки травми — незрозуміло, ну і далі, у тому ж дусі. Щоправда, службове розслідування за фактом інциденту розпочалося. Його висновки на момент підготовки статті готувалися. «Сєгодня» дозволили сфотографувати прилавок відділу мобільних телефонів і комірчину, яка стала, за словами Людмили, камерою катувань. Коли я вийняв фотоапарат, дві дівчини із сусідньої секції посміхнулися: — Можна подумати, скоєне вбивство... Якщо Коміссарчук вирішить йти до кінця, через суд, захищаючи честь і гідність, то навіть з адвокатом, якого найняла, зіштовхнеться з чималими перепонами. Перевіряйте, будь ласка, гроші, не відходячи від каси.
