У Державному історико-культурному заповіднику м.Дубно архієпископ Рівненський і Острозький Іларіон. вручив директору заповідника Леоніду Кічатому - орден Святителя і Чудотворця Миколая.
І якби князі Острозькі нині завітали в Дубенський замок, щоб побачити свої володіння, то потиснули б руку Леоніду Кічатому і подякували б йому за порядок та турботу. Адже неозброєним оком видно, що з кожним роком заповідник розвивається і стає ще кращим. Звісно, що усе це завдяки працівникам замку та його керівнику, які воістину любить заповідник, українську культуру і все, що з нею пов'язано, повідомляє Фейсбук-блог "Знай більше".
Леоніда Кічатого тут люблять і поважають, як директора та людину. За роки його праці замок значно оновився та стає привабливим не лише для українських туристів, а й закордонних.
В одному із інтерв'ю для читачів блогу "Знай більше" пан Леонід розповідав Ксенії Галицькій про замок та плани на майбутнє. Також поцікавилися і особистим, адже не усі знають, що мешкає керівник замку не у Дубні, а в "Кременецькому князівстві". Але він щодня з радістю приїжджає на Дубенщину, щоб знову і знову працювати на благо заповідника.
- Народився я у Кременці і там живу й донині. До теперішньої посади я пройшов не простий шлях. Спершу був вантажником, слюсарем, монтером колії. Дванадцять років працював у Кременецькій міській раді. Так сталося, що в свій час я не захотів займатися політикою і відійшов від неї, хоча мав великі перспективи. Але мав таке внутрішнє переконання, що політика мене покинула. І я їй за це сказав - «Дякую, на завжди». І після цього я почав працювати в Дубні.
1 червня 2011-го року я був призначений на роботу директором заповідника. Уявіть собі, коли ви приходите на роботу і тут знаходяться науковці, а я не був спеціалістом в історії Дубенщини, й коли заввідділу історії Тамара Дмитренко запитувала мене чи я не знаю дати, яка пов’язана із Дубном, то я себе не дуже комфортно почував. Тому найперше, що я мав робити – це брати до рук книги і читати й ще раз читати. Вивчав детально історію міста та Дубенщини, щоб на рівних спілкуватися із своїми колегами.
Пізніше розпочалась велика робота із заключеннями договорів з тур-фірмами. Важливо було укласти міжнародні угоди, гранди, програми. Це те саме, що обов’язки міського голови, але тут зупинились на культурній спадщині та туризмі, хоча є комуналка та об’єкти, за які потрібно нести відповідальність, - розповідає пан Леонід.
- А як колектив Вас сприймав на початках?
- Не погано. У мене дуже хороший колектив і я сюди прийшов не на таких «нотах», що всіх позвільняю, як це буває у інших. Кожному треба було дати шанс проявити себе, що і вони робили. Хоча деякі зрозуміли, що їм тут не місце працювати. Я зробив ставку на молодь і мені це дуже приємно. Сьогодні я можу сказати, що у нас є два екскурсоводи, які ведуть екскурсії на англійській мові, ще два – польською. Також є екскурсоводи, котрі розмовляють німецькою. У нас ще залишилася французька. І вважаю, що це сьогодні рівень, коли наприклад наші працівники стажувалися у США та у Лейпцигу.
До слова, наші працівники сьогодні знані далеко за межами країни і проводять майстр-класи. Я десь в стороні, бо я управлінець, а вони – на висоті. І дуже цьому радію та пишаюся ними. Я радію, що в нас такий колектив. І кожному із них хочу сказати слово - «Дякую».
В замку престижно працювати, хоча заробітна плата не є високою, але ми стараємося винаходити можливості, щоб стимулювати людей і щоб вони відчували потрібними себе у цій галузі. Але це ще держава повинна розуміти і звертати увагу на культуру. Зараз говорять за реформу освіти, медицини і тд. Класно! Це все потрібно. Але й про фундамент треба говорити – про культуру.
Наша основна ціль – це промоція держави. Я завжди говорю своїм працівникам, що ми не представляємо Дубно чи регіон. Ми представляємо державу. Тому ми повинні мати естетичний вигляд.
Також треба бути дуже мудрими у спілкуванні. Адже є дуже багато закидів до нас: від польських груп і інших країн. Ми повинні сьогодні пояснювати їм чому саме так, а не інакше; чому поки що сьогодні тут мало замківського інтер’єру. Але ми до нього йдемо, ми на нього заробляємо і ми на нього ще вийдемо, - запевняє Леонід Кічатий.
