Рівнянин Петро Тимощук вирішив не платити за світло, а виробляти електрострум самотужки. На своєму обійсті у селі Грабів Рівненського району встановив вітряка, сонячні панелі і колектори. Тепер він не тільки має власну електрику, за яку не платить, а й опалення та гарячу воду.
Петро Тимощук
Петру Тимощуку в цьому році виповнюється 70 років, він та дружина отримують невелику пенсію, з якої оплачують комунальні послуги за квартиру в Рівному, тож грошей вистачає лише на найнеобхідніше.
— А в селі Грабів у нас є хата та город. Ми там живемо з ранньої весни до пізньої осені, обробляємо поле за допомогою зібраного мною ж тракторця. За світло також треба було платити. Тож я й подумав: а чому б мені не виробляти його самому? — пояснює п.Петро.
Хоча чоловік не має технічної чи інженерної освіти, майструвати власну електростанцію не побоявся:
— Взимку зносив додому різний металобрухт. Дещо купував на металобазах дешевше, дещо просто підбирав, як хтось викине. Якісь дрібнички, на зразок перемикачів, купував на автобазарі. Всього назбираного вистачило, щоб уже влітку встановити 10-метрову щоглу з конструкцією самого вітряка, а також пульт управління та колектори. Загалом на все витратив не більше 4 тисяч гривень.
На щоглі встановлена панель, на якій з одного боку лопасті вітряка на велосипедному колесі і генератор, а з другого — барабан від мотоцикла (переднє колесо), а ще «парус» — так чоловік називає конструкцію, яка блокує вітряк у разі сильного вітру.
Середній вітер — швидкістю 7-12 м?/?с — дозволяє вітряку виробляти 5 ампер електроенергії. Ще 2 ампери дає сонячна панель. Цього вистачає на те, щоб працював телевізор, холодильник, насос і світлодіодне освітлення в будинку. При бажанні можна підключити і дрібні електроприлади, наприклад, зарядити телефон чи увімкнути радіоприймач, — каже конструктор.
Вітряк і сонячна панель збирають енергію і передають її на три акумулятори, що в свою чергу заряджають єдину батарею, яка і «живить» електрикою будинок. Окрім того, хазяїн встановив у себе колектор, який забезпечує будинок гарячою водою та опаленням.
Все це працює у мене без нагляду, — каже Петро Тимощук. — Управляю ним за допомогою двох пультів, які теж зібрав, можна сказати, із підручних засобів.
Унікальність цієї, до слова, безшумної, сонячної міні-електростанції в тому, що зібрана вона фактично з того, що було вже не придатне для подальшого використання. Петро Тимощук не патентує її, бо впевнений, що це не є винахід, а швидше реалізація тих знань, якими володіють всі, хто хоч трішки розуміється на механіці.
Зібрати таку може кожен — було би бажання, — запевняє конструктор. — А допомогти я готовий — надам схеми, проконсультую. Своїм прикладом я хочу показати таким же малозабезпеченим українцям, що можна навчитися значно економити на дороговартісних енергоресурсах, якщо докласти хоч мінімальних зусиль.
