У Рівненській центральній міській лікарні насправді проводять операції європейського рівня. Йдеться насамперед про травматологічне відділення. Тут поставили на ноги пацієнта із 17 переломами, вилікували перелом однорукій жінці. Тут проводять надскладні операції на тазу, в буквальному сенсі склеюючи людей заново після страшних ДТП і падінь з висоти. Про рідкісні випадки, складнощі оперування, а також проблеми, з якими зіткнулися лікарі в період пандемії, поспілкувалися із завідувачем відділення травматології Валентином Нарсія.
— Чи не зменшився потік пацієнтів у відділення у зв’язку з пандемією?
— У відділенні, розрахованому на 60 ліжок, ми провели понад 900 операцій минулого року. Зазвичай проводимо не менше 1200. При тому, що була дуже непроста ситуація з коронавірусом і тестами, наше відділення було одним з небагатьох, які не закрилися і продовжували надавати допомогу людям. Оперуємо весь спектр ушкоджень — від мізинця на стопі до мізинця на руці.
— Кажуть, що травматологія в регіонах і на Рівненщині зокрема вийшла на якісно вищий рівень. В Україну приїздять оперуватися іноземці. Чи приїздять до вас?
— Я є дійсним національним викладачем Міжнародної асоціації остеосинтезу зі штаб-квартирою в Давосі. Всі лікарі у відділенні змогли пройти навчання і практику при цій асоціації. Тому упевнено можна сказати, що працюємо за світовими і європейськими стандартами надання допомоги при травматології. Це насправді дуже важко робити через можливості лікарень. Доводилося оперувати й іноземців, але говорити про медичний туризм в Рівному поки рано.
— Які операції з тих, що проводите, є найскладнішими?
— Робимо надзвичайно складні операції на тазу. Бо ці ушкодження вкрай важкі. Їх отримують в основному в ДТП чи при падінні з великої висоти. Це переважно кататравма. Таз має складну геометричну форму, і там дуже багато структур, які не хотілося б зачепити під час операції — внутрішні органи, спинний мозок. При переломах кісток таза він скріплюється спеціальними гвинтами, які треба протягнути через невелику товщину кістки. При тому всьому потрібно, щоб операція була якомога менш травматичною. В закритому режимі виводимо фрагменти, стараємося добре зафіксувати ушкоджені елементи під контролем рентгену. Гвинт залишається в кістці назавжди. Це насправді ювелірна робота. Проте навіть і палець скласти — ювелірна робота, як і вся хірургія загалом.
Окрім того, у відділенні ми виконуємо стандартні операції, дуже часто з елементами кісткової пластики. Наприклад, недавно до нас потрапив пацієнт, в якого стопа і гомілкова кістка були роздроблені — він скочив з висоти четвертого поверху. Ми за рахунок кісткової пластики повернули йому можливість ходити. Правда, операція тривала понад 6 годин.
— Що впливає на вартість операції?
— Не останню роль відіграють матеріали для фіксації. Адже можна поставити, умовно кажучи, дешеву пластину, яка є нерозмагніченою. За два роки таку треба видаляти. А можна обрати високоякісну, але разом з тим і розмагнічену, і набагато надійнішу. Є пластини сталеві і титанові, це сплав. Важливо, щоб він був розмагнічений. Бо тоді можна робити МРТ та електропроцедури, не видаляючи пластини. Хоча навіть при тому, що метал буде розмагнічений, немає гарантії, що металодетектори в аеропорту не зреагують. Пригадується, що наш лікар, якому я ставив пластини, в Борисполі пройшов рамки легко, а в аеропорту європейської країни «задзвенів».
— Як лікар з великим досвідом ви стикалися із вкрай важкими випадками. Можете пригадати один з таких?
— Був пацієнт із 17 переломами. У нього було поламане все, крім лівої руки. Він поступив після ДТП, його збила машина. Житель Обарова. Насправді успіх операцій залежить не тільки від лікарів у таких випадках, а від того, як спрацювала швидка допомога, як спрацювало приймальне відділення, реанімація, нейрохірурги, тобто ціла команда. Ми свою роботу зробили дуже добре. Провели тоді близько десяти операцій. Ми склали його докупи, і він повернувся до майже повноцінного життя — у сім’ю, в роботу. Але через 12 років його збила машина, коли він їхав на велосипеді. І вже того разу він цього не пережив.
— Але, мабуть, не лише негативні моменти згадуються…
— Так, звичайно. Приємно, коли людина просто приходить і дякує. Я не кажу про матеріальні цінності. Не виходить з думки одна старенька пацієнтка, яка під час війни втратила ліву руку, і зламала праву руку. Ми тоді гарно спрацювали, через три дні вона вже стояла в мене в кабінеті з гіпсом і давала три мандаринки зі словами вдячності.
Спілкувалася Дарина Гузенкова.
