Юрій Філімончук народився у місті Здолбунів, що на Рівненщині.
З дитинства він був трудягою – закінчив місцеву школу №1, а потім здобув професію «лицювальник-плиточник, муляр-штукатур» у Здолбунівському професійному ліцеї залізничного транспорту.
Працював на цегельному заводі, служив у ЗСУ, а після армії – на меблевій фабриці у Квасилові. Друзі згадують: у нього були «золоті руки», а ще – незламний гумор, за що його називали «душею компанії».
Але коли почалася повномасштабна війна, Юрій у березні 2022-го пішов на фронт добровольцем. Спочатку навчався на Рівненському полігоні, а потім боронив Україну на найгарячіших напрямках: Донецькому, Херсонському, Луганському, Харківському. Він був танкістом – одним із тих, хто щодня йшов у бій, ризикуючи життям.
Навіть поранення та контузія не зламали його. У березні 2024-го Юрія нагородили знаком «За зразкову службу» та нарукавним знаком «Народжені в боях» 57-ї бригади.
У травні 2024-го рідні перестали отримувати від нього вістки. Довгі місяці вони вірили, молилися, чекали… Але нещодавно прийшла страшна звістка: за результатами ДНК-експертизи молодший сержант Юрій Філімончук офіційно визнаний загиблим 15 травня 2024 року під час виконання бойового завдання на Харківщині.
Йому було лише 35. Без сина залишилися батьки, без брата – сестра.
