На початку 90-х років закордонні експерти-правознавці, які аналізували наше законодавче поле, дуже часто вживали дивовижне на той час для українців словосполучення: «право сили чи сила права». У такий спосіб вони застерігали «молоду незалежну державу» від спокуси вирішувати будь-які наболілі проблеми неправовими методами. Пригадується, майже в кожній своїй програмі я, як ведучий «Телерадіоканалу ПРАВО», з почуттям особливого задоволення повторював модну в той час західну установку: «Україна має стати правовою державою».
Розшифровуючи це поняття, численні іноземні юристи-консультанти особливо наголошували на тому, що українська влада, громадяни країни мають навчитися жити за формулою «Закон є закон». Як приклад вони гордо кивали на свої «розвинуті цивілізовані країни»: мовляв, дивіться й учіться. Нам нічого не залишалося, як сумлінно вчитися стандартам західної демократії, приводячи не лише вітчизняне законодавство, але й норми громадської поведінки й моралі у відповідність до єдиних європейських канонів. Скажу чесно, мені імпонувала така перспектива розвитку Української держави, де панував би Його Величність Закон. Нарешті, думав я, наведемо в країні правовий порядок і створимо всі передумови для розвитку вільного громадянського суспільства. За 13 років незалежності Україна справді сильно змінилася. Як на мій погляд — у кращий бік. Зокрема й завдяки, а може, й усупереч старанням західних педагогів, оскільки ми стали будувати громадянське суспільство за своїми лекалами, не копіюючи сліпо й буквально все, що нам пропонували. Можливо, саме це стало причиною різкого крену в методиці роботи закордонних експертів, які традиційно «моніторять» нашу країну вздовж і впоперек. Навіть неозброєним поглядом помітно, як змінився тон їхнього спілкування з нами, висловлювання офіційних осіб, повсякденна лексика. Усе частіше стали звучати окрики, схожі на армійські команди. Учорашні добровільні адвокати раптом «переодяглися» в суворих, гордовитих суддів, котрі безапеляційно висувають абсурдні звинувачення. Почулися погрози — ізолювати Україну від «цивілізованого світу». У мене склалося враження, що в «західних виконробів» різко змінилися плани, й вони вирішили припинити побудову на нашій території правової держави. Бо та суспільна модель, яку пропагує сьогодні в Україні більшість представників іноземних держав, має до болю знайомі за радянськими часами обриси. І тут знов на гадку спало колись привнесене ззовні, а зараз — таке близьке й зрозуміле словосполучення «право сили чи сила права». Його глибинний зміст актуалізувався в останні кілька років, коли влада й громадськість зазнають інтенсивних перевірок на міцність. Одним з таких екстрим-тренінгів стала тема «свободи слова». На думку закордонних екзаменаторів, із цим у нас повний провал. Як показові приклади порушень у цій сфері було продемонстровано ситуації з радіостанціями «Свобода» та «Континент», газетою «Сільські вісті», телекомпанією «5-й канал». Коли ж вітчизняні юристи почали скрупульозно аналізувати висунуті зауваження й претензії, виявилося, що здебільшого вони неправомочні. Кожна окремо наведена ситуація має свою внутрішню логіку розвитку, а учасники конфліктів перебувають у правовому полі з чітко окресленими межами прав і обов’язків. Тому нав’язливі спроби деяких українських політиків разом із їхніми західними партнерами подати це як певну сплановану змову проти «свободи слова» не витримують жодної критики. У будь-якому разі для мене, журналіста з 20-річним стажем роботи в правовій тематиці на радіо й телебаченні, ця ситуація прозора, як скло. Залишається загадкою, чому такі досвідчені й високопрофесійні західні експерти в очі не хочуть бачити об’єктивні речі, які лежать на поверхні винятково в площині права. Адже це вони 13 років тому закладали в нашу свідомість ази демократії, повторюючи, як молитву, — «Закон є Закон». Адже це вони переконали нас у тому, що правова держава має функціонувати незалежно від політичної кон’юнктури. Звідки ж у них сьогодні такий дивний прояв правового нігілізму? Парадоксально, але саме представники іноземних держав у тривалій марній суперечці про стан «свободи слова» в Україні воліють керуватися правом сили замість сили права. Крім того, вони грубо й безцеремонно порушують наше національне законодавство, ставлячи свої власні інтереси вище за інтереси наших громадян. Вони демонстративно ігнорують рішення українських судових інстанцій, привселюдно дискредитують діяльність правоохоронних органів, коли ті виконують свої конституційні функції. Вони розперезалися такою мірою, що вже почали потурати екстремістам, котрі закликають співгромадян до скинення законної влади насильницьким шляхом. Незнання українських законів не звільняє іноземних громадян, які перебувають на нашій території, від відповідальності за їх порушення. Ця норма вважається загальноприйнятою в усьому цивілізованому світі. Я певен, що нашим учорашнім учителям необхідно надати консультативну допомогу в адаптації до умов нового українського життя. У цьому зв’язку пропоную на сторінках газети «СВОБОДА СЛОВА» організувати для них правовий лікнеп. Учитися ніколи не пізно.
