На світі ще не було такої влади, яка була б вільна від корупції. Вона існувала при Хаммурапі, Цезарі, Ярославі Мудрому, при Робесп’єрі та навіть при воєнному комунізмі. Корупція стала візитною карткою також української влади. Але українська влада хоче боротися і говорить, що знає як.
Попереду всієї планети За даними міжнародного дослідження «Барометр корупції 2007», Україна потрапила в другу групу країн за рівнем поширення корупції з п’яти виділених. Разом з Україною серед країн, де рівень поширеності корупції «внизу» становить 18-32%, виявилися Болівія, Домініканська Республіка, Греція, Індія, Індонезія, Молдова, Перу, Сербія. Для порівняння: у більшості країн ЄС відповідний показник корумпованості не перевищує 2-5%, тобто він у 6 разів менший. Про яку європейську інтеграцію України при цьому може йти мова? Хіба що про інтеграцію із сусідньою Молдовою. За результатами дослідження, найбільш корумповані в Україні, як і слід було очікувати, суди і правова система в цілому. Друге «почесне» місце займають законодавчі й виконавчі органи влади, включаючи парламент. На третьому — податкова. На четвертому — медицина й освіта. Закриває п’ятірку корумпованого параду бізнес. Держава, звичайно ж, невпинно бореться з корупцією. Але сьогодні приблизно 70% українців вважають державні засоби боротьби неефективними. І тільки 18% думають, що протягом двох наступних років корупція зменшиться. Останній показник ще більш красномовний на тлі 38% українців, які впевнені в тому, що рівень корупції не тільки не знизиться, а буде зростати і далі.
Загорніть депутата Пам’ятаєте стару приказку: кому війна, а кому?.. Нестабільність політичного режиму не тільки не заважає складати корупційні схеми, але і дозволяє різко збільшити їхню прибутковість за рахунок ринкового подорожчання відповідних «послуг». Приміром, місцевого «підмазаного» чиновника можуть замінити в будь-який момент, значить, він повинен одержати для себе «страховку» з кожного хабара та ще надбавку за оперативність. Найбільш високооплачуваною є парламентська і суддівська корупція. За інформацією «КС», озвученою БЮТ, у 2006 році за вихід депутата ВР із фракції платили від 2 до 10 млн. доларів. Місця в партійних списках у парламент продавали за 5 млн. доларів. Тепер перейдемо від великої політики до київської. Прохідне місце в Київраді навесні 2006 року — «всього» 1 млн. доларів. При таких розцінках нескінченні дострокові вибори перетворюються в дуже гарне джерело прибутку. Наприклад, при середній вартості передвиборчої кампанії в 20 млн. доларів фракція, яка набирає 20% голосів у парламент, виявляється у виграші, продавши навіть п’ять місць у прохідній частині списку. Якщо частка проданих місць досягає реальної цифри 20-30%, то чистий прибуток зазначеної партії від виборів перевалить за 100 млн. доларів! Ну як тут партійній верхівці парламентських фракцій не працювати в поті чола на нові позачергові вибори? Адже це вигідніше, а головне, простіше і практичніше від будь-якого хитромудрого бізнес-проекту. У Києві прибутковість виборів на порядок нижча, але оцінка чистого прибутку теж виходить значною — 5-10 млн. доларів.
Ціна справедливості Українським суддям не угнатися за казковою арифметикою електоральних проектів. Вони за суворівським принципом беруть не числом, а вмінням. За потрібне рішення по земельному питанню стягується такса в розмірі визначеного відсотка від реальної вартості земельної ділянки. Хабар може становити до 5% вартості ласого шматочка української землі. Якщо земля з нерухомістю, яку хоче роздобути «клієнт», коштує 20 млн. доларів, судді потрібно буде «відкотити» 1 млн. доларів. Якби Остап Бендер жив у наш час, він би перекваліфікувався не в управдоми, а в судді... Кожен випадок судової практики жадає від мздоїмця в мантії індивідуального підходу, але деякі мінімальні розцінки «тарифної сітки» хабарів усе-таки є. Найдешевше накласти тимчасовий арешт на майно або на рахунок фірми-конкурента. У Києві, залежно від резонансності справи, це коштує від 5 тис. доларів і вище. А от усунути директора спірного підприємства, не пустити його на робоче місце, замінивши підставною особою, уже дорожче — від 10-15 тис. доларів. На особливому рахунку рішення господарських і районних судів столиці, вони найдорожчі в Україні. Приміром, тільки за те, щоб справа була прийнята до розгляду, зацікавленій стороні доведеться розщедритися на 5 тис. доларів. Основний принцип визначення суми хабара частковий — 5-10% від ціни питання. До речі, для того, щоб почати промисел, майбутній суддя повинен теж розщедритися — заплатити за дохідне місце. У районному суді Київської області це 30-35 тис. доларів. У районному суді Києва — 50 тис.
Освітній капітал У вузах з великою кількістю студентів «тіньовий» дохід теж може бути дуже значним. У престижних вузах столиці за вступ по держзамовленню потрібно заплатити не менше однієї-двох вартостей річного контракту, це кілька тисяч доларів. Десяток таких абітурієнтів — і в декана з’являється новий автомобіль. Ректор же, не беручи прямої участі в роботі приймальних комісій, за рахунок «оподатковування» хабарників може збирати суму в 3-5 разів більшу. У провінційних вузах у приймальній комісії таких грошей не заробиш, зате сесійні жнива проходять набагато активніше (менші контроль «зверху» і вимоги до престижу диплома). Недбайливому студентові залік коштує від 50 до 100 грн., дифзалік –100-150 грн. Іспит обійдеться не менш ніж у 200 грн. Курсову і диплом теж можна купити за цілком прийнятну суму — від 100 грн. до 300 доларів (це якщо потрібно оперативно зробити магістерський диплом). Природно, і дисертації можна замовити. Кандидатська обійдеться в кілька «кусків зелені», а докторська — вдвічі дорожче, не враховуючи допоміжних витрат на подяки, «могоричі», публікації в профільних виданнях і Вищій атестаційній комісії України. Разом — тисяч 5 у.о. для «кандидата наук» і 10 тис. для липового «доктора».
Звичний злочин Особливою статтею є одержання лікарями грошей від пацієнтів за надання безкоштовної медичної допомоги. Оскільки лікар — не посадова особа, це не можна вважати хабаром, тобто посадовим злочином, а потрібно кваліфікувати тільки як посадовий проступок. Але скільки не думай про скорочення державного фінансування охорони здоров’я — від перетворення медицини у вигідний бізнес деяких ескулапів, які наживаються на людських стражданнях, не відмахнешся. Бізнесменові теж потрібно розщедритися, щоб скоріше знайти спільну мову з представниками податкової інспекції та інших владних структур. Особливо страждає малий бізнес. Підприємець повинен заплатити за реєстрацію в середньому близько 100 доларів, за одержання ліцензії — від кількох сотень до декількох тисяч доларів. Хабарництво процвітає навіть у середній школі. Власне, там нас і привчають вперше до того, що все на світі продається і купується. Головне — знати ціну і знайти правильний підхід. Завдяки такій установці хабар, даний сантехніку, виконробу, паспортистці, банківському службовцю, лікарю і т.д., вже вважається не порушенням закону, а належною їм винагородою за «роботу».
Тернистий шлях до добропорядності Катастрофічна ситуація з поширенням корупції надихнула попереднього президента до створення Антикорупційного комітету. Судячи з практичних результатів, ефективність роботи цього органу була непереконливою, а на початку 2000-х почалося і зовсім неконтрольоване зростання рівня корупції. У 2004 році «оранжеві» оголосили очищення влади від корупції однією з основних цілей «помаранчевої революції». Але не минуло і року, як у вересні 2005-го країна стала свідком гучного скандалу-протистояння прем’єр-міністра Тимошенко із секретарем РНБО і за сумісництвом президентським кумом Петром Порошенком. Одна з дійових осіб скандалу колишній держсекретар Олександр Зінченко наприкінці 2005 року виступив з ініціативою створення якогось «незалежного» органу — громадського антикорупційного комітету з невизначеними функціями і повноваженнями. Тоді мало хто звернув увагу на цю пропозицію. Навесні 2008 року перед виборами основні політичні сили знову обіцяють електоратові роздавити гідру корупції. Головним фігурантом антикорупційної кампанії став Президент Віктор Ющенко, який ініціював створення антикорупційного бюро і прийняття низки законів про боротьбу з корупцією в органах влади. Риторика Президента оформлена рішенням РНБО від 21 квітня 2008 року, в якому, зокрема, рекомендується прискорити роботу ВР над новими законами, створити новий антикорупційний орган і поставити за обов’язок Кабмінові виконати в повному обсязі президентський план дій під претензійною назвою «На шляху до добропорядності». На практиці ж головна мета боротьби з корупцією — одержати контроль над антикорупційним бюро. Президент розраховує використовувати цей орган з метою шантажу політичних опонентів і для позачергового перерозподілу повноважень на користь Секретаріату вкупі зі РНБО. Луценко — вигідно передати шефство над бюро силовикам. Тимошенко буде їм протидіяти як у ВР, так і шляхом підпорядкування гіпотетичного антикорупційного органу Кабінетові Міністрів. Свій пакет акцій у ТОВ «Антикорупційний комітет» захочуть одержати і «регіонали». Антикорупційне бюро потрібне всім, щоб захищати своїх корупціонерів і «мочити» чужих. Адже політики збираються боротися не із системою корупції, а з конкурентами за право використовувати цю систему у власних інтересах.
