По суті, Земля наша рухається по орбіті зовсім поруч із Сонцем — усього 215 сонячних радіусів. До того ж у межах сонячної атмосфери — у сонячному вітрі, кажуть учені. А ми дивуємося, чому те, що відбувається на світилі, відразу ж на нас із вами й відбивається!
Еврика! Більшість цікавих результатів у науці отримані випадково, стверджує доктор фізико-математичних наук Лев Курочка. І трохи кривить при цьому душею — тому що випадковість тут уявна. Десь у твоєму мозку нагромаджується інформація, ти цього навіть не відчуваєш, думаєш про інше, а вона вариться в підсвідомості. Ну а потім стрибок — еврика! З Левом Миколайовичем так і вийшло. Мій співрозмовник — астроном «денний». Щоб вивчати Сонце, йому не потрібні нічні чергування. Та й удень не треба особливо вибирати час — світило можна фотографувати навіть на заході, поки не починають заважати високі будинки та дерева. І виїжджати для спостережень із загазованого мегаполіса також не треба. Навіть навпаки — якщо не виконувати спеціальне завдання, ця загазованість допомагає краще роздивитися сліпучий лик зірки — зображення менше коливається в повітряних потоках. У «фотоательє» Астрономічної обсерваторії Національного університету ім. Тараса Шевченка є два сонячних телескопи — портрети світила треба робити щодня, адже на ньому постійно щось відбувається. Деякий час тому астрономи, як завжди, вели спостереження з допомогою ешельного спектрографа. Це апарат, який дає можливість одним махом сфотографувати ввесь сонячний спектр — від ультрафіолетового до інфрачервоного. Принципово новий прилад світового рівня — з його допомогою можна побачити, що відбувається на Сонці й де проходять активні процеси. Фотографуючи спектр спалахів, Лев Миколайович і виявив, що, схоже, шматок плазми рухається зі швидкістю 1000 км/сек! Звичайно на нашій зірці швидкості інші — 20, 30, 100 км/сек, щоб подолати її тяжіння, треба 650 км/сек. А тут — тисяча. Значить, плазму «упіймали» уже не на Сонці, а в момент відриву. — Ви це відразу зрозуміли, Леве Миколайовичу? — Уже потім, переглядаючи спектрограму. Хотів вибрати для дослідження ті ділянки спектра, де спалахи дають інтенсивне випромінювання. І випадково помітив його там, де йому загалом бути не належало — у спектральній лінії, зміщеній від центра до «синьої» ділянки. Далі починається шкільна фізика. Ви коли-небудь чули, як гуде потяг, що проїжджає? Якщо він рухається до вас — гул звучить трохи вище, оскільки довжина звукової хвилі здається коротшою. І навпаки, якщо він іде від вас — хвиля «розтягується» і звук здається нижчим. Те саме і з викидами сонячної плазми. Спалахи астрономи, як правило, спостерігають у певних лініях спектра — коли джерело викиду нерухоме, його випромінювання в центрі спектральної лінії, де ми його зазвичай і бачимо. Але якщо плазма летить у бік Землі, довжина хвилі спектральної лінії в неї буде коротшою — ось і виходить зміщення в «синій» бік! Я зрозумів, що спостерігав безпосередньо момент викиду, в оптичному діапазоні це раніше не реєструвалося. — Для вас це було несподіванкою? — Так, до того ж приємною. Ще з минулого століття відомо, що магнітні бурі виникають на Землі через дві-три доби після викиду плазми. Також відомо, чого чекати після викиду: полярних сяйв, припинення радіозв’язку на коротких хвилях і таке інше. Але саму цю плазму ніхто не бачив — супутники реєструють викид тільки біля самої Землі... У цей час буря вже починається, і про прогноз говорити пізно. — Пробачте, Леве Миколайовичу, хіба ж до вас цю плазму-спектр ніхто не шукав? — Шукали, але все чомусь в яскравих лініях водню та іонізованого кальцію. А вона виявилася збоку, в одній зі слабеньких ліній водню — і тепер зрозуміло чому. А відтак, здійснюючи спостереження в цьому місці, можна реєструвати плазму, яка дуже швидко (через 1–3 доби) викличе на Землі магнітну бурю.
У космосі серце б’ється повільніше — А я думала, що ці бурі давно вміють передбачати... — Тільки статистично. Реєструють спалах на Сонці, знаючи, що при цьому, як правило, викидається плазма. Чим спалах потужніший, тим імовірніше, що плазма буде викинута із Сонця. Якщо піде в наш бік — на Землі буде магнітна буря. Але спалахи бувають і невеликі, й зовсім слабенькі. Який із них супроводжується викидом плазми — наперед сказати важко... — Виходить, усі ці газетні прогнози магнітних бур на найближчий місяць — нісенітниця? — Абсолютна. Ще більш-менш вірогідними є прогнози магнітних бур, які повторюються. На Сонці є особливо активні ділянки, з яких безперервно викидається плазма. Через кожних 27 діб (період обертання Сонця) цей потік летить у наш бік. Виходить — спалаху не було, а буря є. А от бурі, які виникають несподівано, передбачити досі було неможливо. Метод, який ми запатентували, уможливлює цілком достовірно реєструвати потоки, які й викличуть магнітну бурю. Це важливо, приміром, для запусків ракет. Потік частинок від Сонця розігріває земну атмосферу, вона стає більш протяжною. Ракета могла б уже і вирватися з атмосфери, а тут їй доводиться долати опір повітря... Не кажучи вже про те, що для космонавтів, які виходять у відкритий космос, дуже небезпечно зустрітися з таким потоком. Раніше, за часів СРСР, не заведено було говорити про це вголос, але випадки сильного опромінювання у відкритому космосі траплялися. Власне, усі космонавти, які туди виходили, в тій чи іншій мірі зазнавали опромінювання. Але і всередині космічного корабля з його радіаційним захистом Сонце діє на людей не найкращим чином. Недавно було доведено негативний вплив магнітних бур на серцево-судинну систему космонавтів (наводжу ці дані за книжкою, що вийшла в Москві, Б.Владимирського та Н.Меркар’янц «Вплив сонячної активності на біосферу-ноосферу»). — Це при тому, що в космонавтів здоров’я краще, ніж в інших людей? — Вони, звичайно, люди здорові, але зазнають безперервних стресових навантажень. Так ось, проаналізувавши архівні дані 1986-1995 рр. — вимірювання стану екіпажів транспортного корабля «Союз» під час спокійного Сонця та магнітних бур (49 чоловік у віці від 21 до 50 років), дослідники дійшли висновку, що в космонавтів у дні магнітних бур відбуваються зміни в складі крові, на 30% знижується частота серцевих скорочень і т. ін. Навіть якщо вони посадку здійснюють у такий день — адаптація до земних умов відбувається значно важче й повільніше.
Народитися при максимумі — до помилок — Та й у нас, на Землі, з часів Чижевського відомо, що під час магнітних бур зростає кількість інфарктів, інсультів та інших неприємностей. — А до речі, чому? — Коли плазма, що йде від Сонця, вривається в земну атмосферу, вона не доходить до поверхні планети, а гальмується. При цьому виникають шуми — випромінювання в сантиметровому і дециметровому діапазонах. Вони ж бо і впливають на нервову систему, яка найбільш чутлива до геліофізичних впливів. А коли, скажімо, у водія нервова система збуджена — він уже неадекватно реагує на те, що зустрічається на шляху. У нього погіршується короткочасна пам’ять, зменшуються обсяг та інтенсивність уваги, час реакції. Є особливо небезпечні магнітні бурі, що супроводжуються так званим Форбуш-спадом. Російські дослідники підрахували, що в цей час кількість аварій у Петербурзі, наприклад, зростає більш ніж на 17%. Загалом подібних даних багато. Спостереження, що велися над льотчиками, показали, що вони помиляються в техніці пілотування в роки максимуму сонячної активності в півтора раза частіше, ніж у роки спокійного Сонця. Більше того, ті, хто народився в рік максимуму, вдвічі частіше помиляються, ніж колеги, які з’явилися на світ у рік мінімуму. Не знаю, чи перевірялося це під час недавньої епідемії атипової пневмонії, але автори книжки, про яку я вже казав, стверджують, що активне Сонце робить частішими смертельні результати в разі запалення легень. — Це ви вже не про окремі спалахи, а про цілі роки активного Сонця? А дійсно, нині воно спокійне чи не дуже? — Судіть самі. Найвідоміший цикл сонячної активності — 11 років. Максимум був 2000 року, число Вольфа, яким ця активність визначається, становило близько 160 одиниць. Нині йде спад — 53 одиниці. До 2005-го очікується мінімум — приблизно дев’ять одиниць. Коли Сонце активне, на ньому більше спалахів, їх випромінювання мов би перемішує земну атмосферу, і опади рівномірно розподіляються по планеті, тому на максимуми припадають, як правило, урожайні роки. А в мінімуми — навпаки: де-небудь біля Батумі врожай гине від дощів, а в Херсонських степах — від засухи. — А власне, що таке сонячний спалах? Вибух? — Не просто вибух. Це активний процес, який за енергетикою в багато мільйонів разів перевищує наймогутнішу атомну бомбу. Сонце — тіло масивне, у його центрі під величезним тиском виникає температура близько одного мільйона градусів. Навіть усередині нашої Землі, завдяки високому тиску, існує плазма. А всередині Сонця температура і тиск такі, що відбувається синтез водню і виділяється енергія. Власне кажучи, ідея водневої бомби і пішла від астрофізиків, які вирішували суто наукову проблему, що є джерелом енергії Сонця і зірок. На Сонці ще багато таємниць. Деякий час тому, на додачу до всіх відомих його циклів — вікового, 11-річного, 27-денного та інших, було виявлено і якусь п’ятихвилинну пульсацію. Природа її поки що до кінця не розгадана...
