56-річний лікар-рентгенолог Острозької районної лікарні Олег Шевчишин найбільше з усіх у нашій області здав за своє життя донорської крові. Близько 120 здач крові налічує його донорський стаж і нещодавно за це він отримав звання «Заслужений донор України».
Олег Шевчишин став вперше донором ще під час служби в армії, у 20-річному віці. Тоді до їхньої військової частини звернулися з лікарні з проханням допомогти кров’ю людям, які постраждали в аварії на дорозі. Дуже багато солдатів відгукнулися тоді на цей заклик. Був серед них і юний Олег. Після армії він навчався у Тернопільському медінституті. Тут він продовжив здавати кров, адже за кожну таку здачу давали два дні вихідних, які можна було присвятити тому, щоб допомогти батькам, які мешкали у селі на Тернопільщині. За шість років навчання студент-медик встиг близько 20 разів побувати у пункті забору крові. Після інституту Олег Шевчишин приїхав до Острога. Тут він 28 років пропрацював лікарем-терапевтом, потім став рентгенологом. Протягом усієї лікарської практики тричі на рік він регулярно здавав кров, і нині, як говорить п. Шевчишин, це потреба його душі й організму. Він не вважає себе героєм, хоч завдяки його крові вдалося врятувати чимало людських життів. — Найчастіше доводиться допомагати кров’ю працівникам нашої лікарні, їхнім рідним, — розповідає п. Шевчишин. — Моя кров не якась унікальна: це друга група, резус +. Втім, у людей, які проживають у нашій місцевості, та й узагалі у слов’янських народів вона (та ще перша) переважає. Тому в більшості випадків для переливання потрібна саме ця кров. Як правило, її потребують хворі з великими крововтратами, тож за кров’ю найчастіше звертаються з травматологічного, хірургічного, гінекологічного відділень. З 1985 року Олег Шевчишин паралельно з роботою в лікарні очолює Острозький районний пункт переливання крові. До донорства, показуючи приклад сам, залучає і своїх працівників. Його рідні з розумінням ставляться до цього. Дружина Людмила, яка працює завтерапевтичним відділенням, доки не хворіла, теж здавала кров. Кілька разів це робив і син Вадим, нині п’ятикурсник Тернопільської медичної академії. Втім, донорство нині не популярне. І якщо раніше, за часів СРСР, в Острозі налічувалося до 2000 донорів, то нині ця цифра обмежується 300-400. Причину цього п.Шевчишин вбачає у відсутності належного ставлення до проблем донорства з боку суспільства та малоефективною його підтримкою з боку держави. Адже, приміром, йому звання «Почесний донор», яке вручають за 40 безкоштовних здач крові, дало лишень додаткових 5 грн. до пенсії. Разова ж здача крові дає безкоштовно чашку чаю та два додаткових вихідних, які багатьом непотрібні через те, що працюють у приватних підприємців, які незацікавлені у зайвому відпочинку своїх працівників. Легше у Рівному, тут в обласній станції переливання крові платять донорам за кров 10 грн., а ось в острозькому бюджеті медицини коштів на це немає. — Добре зробили в США, — вважає заслужений донор. — Там створили банк крові. І кожна людина раз у рік мусить здати до нього кров. Тобто кожен забезпечує себе своєю кров’ю. Якщо ж людина не може чи не хоче здати кров, то платить гроші іншому, який може це зробити. Ось так організована ця справа у «загниваючому капіталізмі», в нас же все поставлено на благодійну основу. Хочеш добровільно здати кров — здавай, не хочеш — не треба. Тож нині здебільшого донорами стають родичі людини, яка потребує переливання крові.
