Віктор Богатир: «Клуби можуть змінювати тренерів, але вони не повинні відходити від своїх принципів»

1499 0

Ми у соцмережах:

Віктор Богатир: «Клуби можуть змінювати тренерів, але вони не повинні відходити від своїх принципів»

Україна, Білорусь, Молдова і навіть Бразилія. Футбольне життя добряче покидало світом нового наставника «Вереса» Віктора Богатиря. Будучи футболістом, він здобув Кубок України та «бронзу» у складі «Чорноморця», а потім ще одну медаль у «Ворсклі». «Верес» у тренерському резюме цього фахівця з Кіровоградщини — восьмий професійний клуб. У який футбол Віктор Богатир гратиме зі своєю новою командою і чи не виникатиме у нього конфліктів зі спортивним директором — про це і не тільки він розповів читачам «РВ».

Богатир Віктор — Керівництво «Вереса» задекларувало бажання, щоб команда грала у видовищний, атакувальний футбол, чи готові Ви до цього? — Безумовно, ми ж бачимо, як зараз грають топові клуби планети. Зрозуміло, для цього потрібні класні футболісти. Але як сказав тренер «Динамо» Пінколіні: у вас дуже талановиті хлопці, але з ними не вміють працювати. На жаль, удар нижче пояса йде на дитячому рівні. У професійні клуби гравці приходять погано підготовлені, і вже головний тренер змушений їх багато чого вчити. Але будемо працювати. — Для «Вереса» та й для багатьох інших клубів України формула «спортивний директор плюс головний тренер» досить незвична. Як у Вас розподілятимуться функції з Юрієм Панфіловим? — Найголовніше у нашому тандемі, що ми дивимося в одному напрямку, у нас однакові ідеї. Якщо і є суперечності, то лише в якихось тактичних моментах. Щодо такої формули, то вона давно практикується в Європі. Провідні клуби можуть змінювати тренерів, але вони не відходять від своїх принципів. Свого часу я стажувався у московському «Локомотиві», і його наставник Юрій Красножан якось сказав: не може бути такого, щоб кожний тренер приводив гравців під своє бачення, тоді не буде розвитку клубу. Саме для цього і є спортивний директор, який думає не лише про головну команду, а й про весь клуб, про його ідеї. — Розкажіть трішки про своє футбольне минуле, чим можете похвалитися? — Я народився в Олександрії на Кіровоградщині. Але в 17 років поїхав з України до Білорусі. Треба було служити в армії, при цьому хотілося грати у футбол, так у 1987 році я опинився у могильовському «Дніпрі». Потім був дубль мінського «Динамо». Але після розпаду Союзу повернувся у рідне місто, де з'явилась команда «Поліграфтехніка». У 1993 році мене до одеського «Чорноморця» запросив Віктор Прокопенко. Це був дуже важливий етап у моєму житті. Разом з «Чорноморцем» я виграв Кубок України та здобув «бронзу» чемпіонату. Не менш важливий етап був після цього був у полтавській «Ворсклі», з якою я вийшов до вищої ліги, де одразу ми вибороли бронзові медалі. Ці нагороди для мене були, напевно, ще важливішими, ніж у «Чорноморці», адже від незіркової «Ворскли» такого ніхто не очікував. Цікаво, що з того часу ні одесити, ні полтавчани так і не змогли повторити ці досягнення. — Ігри проти «Вереса» пам'ятаєте? — Пам'ятаю, як з «Чорноморцем» у Рівному ми виграли — 2:1. Це було у вищій лізі. А потім приїжджав сюди з «Ворсклою», яка була лідером першої ліги, а «Верес» знаходився знизу. Нещодавно знайшов в Інтернеті фрагмент цієї гри, коли Іван Шарій забив гол з центра поля. Коли вже у цьому сезоні приїхав до Рівного з «Інгульцем» і зайшов на стадіон, як зараз пам'ятаю, сказав хлопцям: стільки років минуло, а тут нічого не змінилося. — Як розпочали тренерську кар'єру? — Після «Ворскли» ще були білоруське «Торпедо-Кадіно» і тернопільська «Нива». А потім перейшов в одеську «Пальміру», яка грала у другій лізі. Там я був граючим тренером. Коли нашого головного тренера звільнили, я якраз травмувався і повністю перейшов на тренерську роботу, очоливши команду. Мені тоді було 34 роки. «Пальміра» була хорошою бойовою командою, але через два роки у зв'язку з фінансовими причинами припинила існування. У 2006 році я знову повернувся у рідне місто, де очолив «Олександрію». І хоча футболісти у нас були нижчі за рівнем, ніж у багатьох суперників, і нам пророкували останнє місце, чемпіонат у першій лізі «Олександрія» завершила п'ятою. Тоді багатьох наших гравців забрали до вищої ліги. У 2009-му разом з Юрієм Панфіловим, з яким потоваришував ще у «Ворсклі», на півроку поїхав до Бразилії. Далі була Молдова, де я попрацював з трьома командами. Повернувшись в Україну, їздив футбольними академіями, читаючи лекції. Восени 2015-го отримав пропозицію очолити «Інгулець», який ще грав серед аматорів. Мені було цікаво працювати з цією командою, яка спочатку вийшла до фіналу аматорського чемпіонату України, а потім заявилася до другої ліги, де йшла серед лідерів. Втім, виникли свої течії, через які мені довелося піти. Говорити про це не хотів би, адже це вже історія.

Сергій ТАТАРЕНКО.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також