У селі Жобрин знаходиться відомий не тільки на Рівненщині, але й за її межами завод мінеральних вод «Водограй». Однією з його найпопулярніших марок є вода «Червона калина». Хоч нещодавно на заводі відкрилася нова виробнича лінія, проте він переживає складні часи. І вони аж ніяк не пов’язані з війною, яка наклала значний відбиток на економічну ситуацію в країні. Причиною негараздів є тиск на власників підприємства, щоб вони його продали. Тому ми зустрілися з Сергієм Сивим, Олегом Ковалем та Леонідом Рибачком, щоб розпитати усі деталі цієї справи.
— Нещодавно на офіційній сторінці заводу в соціальних мережах з’явилося повідомлення з проханням про допомогу. Розкажіть, що трапилося?
О. Коваль: — Усе почалося після епопеї з санаторієм «Червона Калина», який знаходиться неподалік підприємства. Після того як через суди відбулося відчуження санаторію, а там змінилися власники, то у нас почалися проблеми. Адже уже за тиждень заводу було перекрито комунікації. Оскільки підприємство знаходиться поряд із санаторієм, то має деякі спільні комунікації. Йдеться про зв’язок та каналізацію. Телефонний кабель був просто перерізаний, а каналізація забита кілками.
Треба розуміти, що під час виробництва утворюються певні стоки. Побудувати для себе очисні споруди завод не має можливості, бо це колосальні витрати. Тому з санаторієм був підписаний договір, і підприємство користувалося каналізаційними мережами санаторію. Разом із тим, до моїх партнерів, з якими ми спільно володіємо заводом, прийшли з пропозицією подумати про продаж заводу. Ця пропозиція супроводжувалася аргументами про те, якщо власники відмовляться продавати завод, буквально за копійки, то для підприємства будуть створені різноманітні проблеми. Сказали прямо: «Вам тут життя не буде». Пообіцяли задіяти суди й інші речі.
— І що ви вирішили?
Л. Рибачок: — У власників заводу відбулася нарада, під час якої було вирішено боротися за завод. Адже це наше дітище. У 1990 році я працював у санаторії «Червона Калина» та допомагав Миколі Сивому з будівництвом здравниці. Відкриття санаторію для відпочивальників відбулося 4 травня 1993 року. На той момент я уже був головним інженером. В свою чергу, Микола Сивий обіймав посаду головного лікаря. У 2002 році я вирішив зайнятися власною справою. Оскільки я тоді працював на посаді заступника головного лікаря, то Микола Сивий не хотів мене відпускати. Після довгих благань мене відпустили з умовою, що я завжди буду поруч для допомоги з утримання господарства санаторію. Так і було протягом більше 30 років.
Організовувати нове виробництво я пішов, маючи у кишені всього 1000 гривень. Спочатку ми купували ПЕТ-пляшки на «Рівнеазоті». Вручну наповнювали їх мінеральною водою та возили продавати на базар. Так створилася торгова марка і мінеральна вода «Червона калина». Всі зароблені гроші за 22 роки інвестувалися в подальший розвиток сучасного заводу. Зараз підприємство має чотири виробничі цехи, було створено близько ста робочих місць для мешканців навколишніх сіл. Тільки у 2023 році підприємство сплатило різних податків і зборів на понад 10 мільйонів гривень.
— Як ви вирішили діяти?
Л. Рибачок: — Будемо захищатися. Адже на нашій стороні закон. Потрібно розуміти, що підприємство «Водограй» — це повністю приватна форма власності разом з майновим комплексом та землею. З нашого боку було доведено новому керівництву санаторію «Червона Калина», що у нас є діючий договір на користування каналізацією. Коли це не подіяло, то ми звернулися за допомогою до обласної військової адміністрації. Знаю, що голова телефонував до них та почув відповідь, що каналізація на ремонті. Хоч це смішно, бо нам відомо, що її штучно перекрили. Тому в нас не залишилося виходу як наймати автомобіль, який вивозить стоки заводу до найближчих очисних. Однак це все додаткові фінансові витрати, які зараз має підприємство.
Також ми звернулися до місцевої громади. Бо до заводу веде дві дороги. Перша — це бетонна дорога до бази відпочинку «Сосновий бір». Хоч цією дорогою користуються усі жителі громади, проте власники уже її приватизували. Друга дорога перебуває на балансі санаторію. Наразі триває процес передачі цієї дороги на баланс громади. Оскільки санаторій має стосунок до цих доріг, то є побоювання, що нам їх можуть просто перекрити.
Словом, ми готуємося до гіршого. Бо мені відомо, що зараз шукають різні шляхи як зробити так, щоб завдати шкоди заводу «Водограй». Хочуть зробити так, щоб підприємство зупинилося. Знаю, що надсилалися запити у Державну службу геології та надр України з мотивацією, що завод незаконно використовує родовище підземних вод. Однак ще у 2008 році на території заводу за власні кошти була розвідана та досліджена ділянка підземних вод під назвою «Водограйна». Це все загалом Жобринське родовище мінеральних вод, з якого і видобувається мінеральна вода «Червона калина лагідна». До санаторію вона ніякого відношення не має. Окрім того, торгова марка «Червона калина» належить підприємству більше 20 років.
— Наразі підприємство працює?
С. Сивий: — Завод продовжує працювати, але через тиск зазнає значних фінансових збитків. Однак ми розуміємо, що від підприємства багато що залежить. Як уже ми говорили, це близько 100 робочих місць у сільській місцевості. Завод відкритий та завжди про себе заявляє. Ми організовуємо екскурсії для школярів та студентів, яким демонструємо наше виробництво та сучасне обладнання. Бо, окрім «Червоної калини», завод виробляє близько 40 видів різних напоїв під назвами — «Краплинка», «Сокобум», «Гірський кришталь» та інші.
Також з початку війни наш завод постачав воду для української армії. На передову ми завозили воду сотнями тонн. Адже з початку повномасштабного нападу багато заводів по Україні зупинилися або перестали працювати. Тому з нашого заводу йшли вантажівки, якими ми доправляли воду на передову за власний рахунок. Це було дуже актуально на початку війни. Однак ми й зараз продовжуємо надавати посильну допомогу для української армії. Уже відправлено більше сотні тонн води. Окрім цього, підприємство у міру своїх можливостей жертвує кошти для Збройних сил України. Адже ми як відповідальний бізнес працюємо на перемогу.
Записав Сергій ТКАЧЕНКО.
