Коли говорять про можливу корупцію у владі, то завжди згадують про так звані земельні питання та комунальне майно. Зрозуміло, що кожен бізнесмен з грошима хоче отримати такого майна і землі якомога більше та за якомога нижчою ціною. Тим паче, що вільних земель у Рівному залишилося небагато. Останнім часом погляди підприємців спрямовуються на… школи. Міські школи та дитсадки здають в оренду 4 тисячі квадратних метрів своїх площ. Уже відомі випадки, коли частина шкільних дворів приватизована. Ми вирішили дізнатися, наскільки інтенсивно відбувається цей процес.
Втім, представники міської влади мало не в один голос запевнили, що ніхто шкільні землі підприємцям віддавати не буде. Особливо категоричним був Володимир Хомко: — Мені взагалі не зрозуміло, звідки взялась така тема, що хтось нібито цікавиться територіями шкіл. Можу запевнити, що за рік мого головування в місті ще жоден підприємець до мене не звертався з проханням взяти в оренду чи викупити хоча б квадратний метр землі при навчальних закладах. Є певні питання по документах, які засвідчують, скільки землі належить школам. Цього року плануємо виділити на ці потреби з міського бюджету кошти. Якщо буде така можливість. Втім, навіть без таких документів земля біля шкіл або належить навчальним закладам, або є власністю міста. Тобто повз мене таке питання аж ніяк не пройде. А я, у свою чергу, можу гарантувати, що землю біля шкіл не віддам у приватні руки. Гарантія міського голови — не абищо, та є одне «але». Здебільшого земельні питання — це прерогатива міської ради. Зрозуміло, що п. Хомко має вплив на депутатський корпус, але якщо він, скажімо, не буде присутнім на сесії, то чи не проскочить подібне рішення без його відома?
Юридичні маніпуляції Якщо школа вирішить, що землі «забагато» і обслуговувати її важко, формально шкільну землю нікому в оренду здавати не будуть. Її просто рішенням сесії переведуть у «землі запасу». А це фактично означатиме, що далі з цією землею вже можна буде робити, що заманеться. Юридично і фактично вона вже шкільною не вважатиметься. Власне, на одній з недавніх сесій міськради й виникла подібна колізія. Йшлося про школу №27, але питання тоді було знято з розгляду. Депутат Рівненської міськради Андрій Грещук, який упродовж багатьох років був директором саме цієї школи на Боярці, каже, що у 1991-му, коли її здали в експлуатацію, школі надали в користування близько 5 га землі для облаштування спортивно-військового містечка. З часом містечко почало занепадати, споруди зруйнувалися. Нині ж, після прокладання тут чи то газових, чи то водогінних труб, цю територію взагалі важко назвати містечком. Тож, можливо, нинішня дирекція й не проти, щоб частину того майданчика віддати місту, але чи буде це найкращим рішенням? — Ця земля, по суті, вільна, бо спортивних споруд на ній немає, — коментує п. Грещук. — Але якщо частину майданчика у школи вилучити, то учні будуть позбавлені асфальтованої доріжки від підземного переходу до самої школи, а це вже питання безпеки дітей. Тим часом частину цієї землі уже зайняв якийсь приватник і обгородив її. Навіщо він це зробив і на якій підставі — я не знаю. Мені відомо лише, що акт на землю для цієї школи ще не виготовили. Я вважаю, навіть якщо зараз земля школі поки не потрібна, віддавати її нікому не варто. Краще потім нею розпорядитися по-хазяйськи, приміром, віддати в оренду для спорудження тенісних кортів. До речі, саме відсутність у шкіл актів на землю й може провокувати різноманітні зазіхання. Тільки половина шкіл та дитячих садків Рівного протягом останніх трьох років оформили державні акти на право володіння землею. Інша частина очікує: документи на оформлення актів подали, але грошей у бюджеті на це постійно бракує. Ми намагалися з’ясувати, скільки грошей на відповідні цілі було виділено і як їх витратили, однак начальник управління бюджету і фінансів Віктор Шульга відповів, що це не тема для телефонної розмови. Погодьтеся, режим секретності довкола бюджетних питань насторожує.
”Невід’ємні поліпшення” Є ще в усіх цих колізіях і інший важливий аспект, про який не надто люблять говорити посадовці. Тут вже йдеться про так звані невід’ємні поліпшення. Починається все також досить невинно. Приміром, школа вирішує здати в оренду частину свого майна. Наприклад, підвальні приміщення, чи теплиці, або сараї чи гаражі, які їм утримувати з тих чи інших причин стає важко. Підприємець бере таку будівлю чи її частину в оренду і проводить ремонт. Такі здебільшого опоряджувальні роботи, заміна вікон і дверей тощо підприємці намагаються оформити як «невід’ємні поліпшення». І тут виявляється, що отримавши письмовий дозвіл на ці «поліпшення», підприємці юридично набувають право на приватизацію ними орендованого майна. Мало того, будь-який суд тепер матиме усі підстави задовольнити їхній позов. Зрозуміло, що ставши власниками будівлі, вони вже матимуть право вимагати й приватизації землі «для обслуговування» цієї будівлі. Кілька років тому широко обговорювалося питання стосовно школи №11, де підприємець Тамара Власюк спочатку взяла в оренду старі занедбані теплиці, зробила ремонт, а пізніше викупила їх і переобладнала під офіс. Тоді ж, у 2008 році, підприємець Леонід Іткін купив приміщення біля школи №22 з наміром обладнати в ньому підлітковий клуб з готельними номерами для школярів, які приїздили б на змагання (саме таку специфікацію записали йому в умови продажу). Проте клуб біля школи ще не постав: п. Іткін до кризи встиг виготовити проектну документацію, а потім кредити подорожчали настільки, що позичати у банку гроші він передумав — до кращих часів. І нині в майбутньому підлітковому клубі займається ремонтом пральних машин для дитячих садків. Щоправда, намірів своїх п. Іткін не полишає: — Я збираюся надбудувати 3-й і 4-й поверхи, відкрити підлітковий клуб із залом для інтелектуальних ігор, тенісним та етнографічним залами, щоб дітям могли там проводити майстер-класи з народних промислів. Планую також фітнес-клуб, куди у вечірній час могли б приходити вже не школярі, а дорослі або ж батьки з дітьми. Може, варто якусь частину вільних земель таки вилучити і продати — але чесно, за хороші гроші? Із цим запитанням ми звернулися до заступника міського голови Галини Кульчинської, але її позиція виявилася достатньо обережною: — Зрозуміло, що певний інтерес у підприємців до шкільних земель теоретично існувати може. Але починати продаж шкільних земель… Я б на таке не погодилася. Завершити виготовлення актів на землю для шкіл — це вкрай потрібно. Але продавати землю — ні. Може, хіба дозволити довгострокову оренду — під конкретну земельну ділянку, якщо знайти бажаючих спорудити тут тенісні корти, чи критий льодовий каток, чи спортивний клуб, або фітнес-зал. Щось таке, що відповідало б сусідству зі школою і могло мати позитивний ефект і для самої школи, і для конкретного мікрорайону.
