Впіймай блискавку... для колекції

1705 0

Що тільки не збирають люди: від маленьких комашок до... залізничних вокзалів. Ця загадкова «слабкість» вражає і простих смертних, і сильних світу цього. Буває, що хобі допомагає в основній діяльності людини, але найчастіше воно, на перший погляд, зовсім марне і лише забирає час і гроші. Але варто позбавити дивака можливості віддаватися милій пристрасті, і в його очах погасне вогник, він стане нецікавим для навколишніх.

Маленькі слабкості великих людей Колекціонування — це не лише чудовий спосіб зупинити мить, зрозуміти світ, нарешті, найкращий засіб від буденної рутини і стресу. Іноді маленькі захоплення здатні вплинути на велику політику. Зокрема, історики стверджують, що Конгрес США ще довго не визнав би Радянський Союз, якби не Теодор Рузвельт — точніше, не його хобі. Він, так само як і радянський нарком закордонних справ Литвинов, був запеклим колекціонером марок. У результаті звичайна ділова зустріч політиків перетворилася на емоційну бесіду колег-філателістів, після чого Рузвельт зробив усе можливе, щоб Сполучені Штати, а значить, і ввесь інший світ, «побачили» у СРСР повноправну державу. Але бували прямо протилежні випадки, коли особливо цінні збори ставали приводом для розв’язання війни. Так, у 1767 році бірманський король почав вторгнення в сусідній Сіам тільки тому, що позаздрив неоціненній колекції білих слонів тамтешнього короля і побажав її привласнити. Такої кількості цих чудових тварин справді не було і немає ніде у світі. Інший американський президент — Рональд Рейган — створив цілу держструктуру, завданням якої було шукати і скуповувати на всіляких аукціонах великодні яйця, до яких відчувала слабкість його дружина Ненсі. Серед раритетів, що належали їй, були і простенькі дерев’яні мініатюри, і вироби фірми Андрія Ананова, який працював «під Фаберже». Сам же Рейган дуже результативно спеціалізувався на записуванні прислів’їв і приказок народів світу. «Залізний» канцлер Німеччини Отто фон Бісмарк не міг встояти перед придбанням чергового термометра для свого великого зібрання, французький президент Едуард Ерріо набивав шафи ресторанними меню, а «товариш генеральний секретар» Леонід Брежнєв заповнював гаражі рідкісними автомобілями.

Солдатики — пристрасть полководців і письменників За іронією долі, останній самодержець Російської імперії Микола II збирав підкови, твердо вірячи, що вони принесуть щастя його сім’ї... А ось майбутній імператор Бонапарт оточував себе всілякими годинниками й обожнював олов’яних солдатиків. Так, напередодні бою під Аустерліцем він з азартом громив у пух і прах іграшкові армії австрійців і росіян. Подібним же чином проводив військово-тактичні репетиції й Олександр Суворов. Але якщо знаменитий російський полководець не здав жодного бою, то, як відомо, імператор Франції «догрався». Зрештою, він і самий став олов’яним солдатиком: на недавній спеціалізованій виставці в Москві серед інших мініатюр виділялися два Наполеони, один — гордий і самовпевнений завойовник, другий — біженець у жіночій хустці й на худому коні. До олов’яних битв був також небайдужий і прем’єр-міністр Великобританії Уінстон Черчилль. Йому належала одна з найкращих колекцій, яка сьогодні експонується в родовому гнізді герцогів Мальборо — палаці Бленхайм, що неподалік Оксфорда. Влаштовувати бої мініатюрних армій любили Йоганн Гете, Анатоль Франс (він же володів найбільшою колекцією настільних дзвіночків), Роберт Луіс Стівенсон. А Герберт Уеллс і Ганс Крістіан Андерсен перейнялися таким пієтетом до олов’яних солдатиків, що навіть зробили їх героями своїх творів. Взагалі, це захоплення відноситься до найдревніших і найпоширеніших: стилізовані фігурки воїнів були знайдені в гробницях єгипетських фараонів, тобто їм близько 4000 років. В останні роки мода на солдатиків розгорається з новою силою. Наприклад, відомий мультимільйонер М. Форбс зібрав колекцію, яка нараховує 70 тисяч «штиків»! А на лондонських аукціонах «Сотбі» й «Крісті» за набір солдатиків, відлитих у XIX в. німецькою фірмою «Хендріксен», фани готові викладати десятки тисяч фунтів стерлінгів.

Не хвороба... Вважається, що першим колекціонером на Русі був Петро I. Він з юності збирав зброю, рідкісні монети і мінерали, — словом, все, що було «дивне і незвичайне». Знаменита Кунсткамера, яка стала першим загальнодоступним музеєм у Росії, народилася з особистої колекції царя-реформатора. До речі, із Кунсткамерою пов’язана одна кумедна історія. В часи Катерини II деякі її експонати на повному серйозі... звинуватили в крадіжці спирту, в якому вони, власне, і знаходилися. Розгляд продовжувався декілька місяців, поки не було доведено, що спирт крадуть працівники Академії наук. Втім, в ім’я науки ж: для підтримки в належному стані особливо цінних раритетів. Іншу колекцію Академії якось взявся розбирати Михайло Ломоносов. Він легко визначив усі мінерали, крім одного. На запитання вченого про його походження секретар кафедри відповів, що це найдорогоцінніший експонат, тому що його подарував особисто король Польщі Ян Собеський, і це — камінь з його нирки. Один з моїх колег розповів, що під час служби в армії познайомився з хірургом, який любовно збирав різноманітні предмети, витягнуті... зі шлунків солдатів. Там були десятки гудзиків, шпильки, ложки, виделки і навіть автоматні патрони. А «цвяхом» колекції, у буквальному значенні, був 30-сантиметровий цвях: невідомо, як вдалося проковтнути його солдатику, який намагався «закосити» від служби, але замість цього, за словами ескулапа, прооперований бідолага потрапив під трибунал за навмисне завдання каліцтва. До речі, про медичний аспект. Аж до ХХ ст. вчені сперечалися, чи не є схильність до колекціонування, яка часом переходить у манію, різновидом психічного захворювання. Заступився за «дивних світу цього» академік Іван Павлов. У 1916-му, на третьому з’їзді експериментальної педагогіки в Петрограді, він сказав: «Не можна не дивуватися тій пристрасті, з якою збирають часто зовсім незначні речі. Але всякий знає ту енергію, ту безмежну часом самопожертву, з якою людина прагне до своєї мети».

...Але заразна і часом небезпечна Проте доведено, що пристрасть до колекціонування — дуже заразна штука. Наприклад, люди старшого покоління пам’ятають, з якою стрімкістю півкраїни охопила «епідемія» філокартії — захоплення колекціонуванням поштових листівок. А після того, як «блакитні екрани» показали скромну домашню колекцію кактусів Юрія Гагаріна, ввесь Радянський Союз вразила кактусоманія. Деякі любителі «зелених їжачків» всерйоз стверджують, що їхні колючки — це антени, які проводять хвилеві випромінювання, що викликають схильність до глибоких роздумів. Мабуть, після таких висновків не дивно, що назва багатьох видів колекціонувань співзвучна з медичними термінами, які позначають психічні розлади. Так, збирання старих і ні на що не придатних речей називається мшелоімством; обгорток від морозива — гелатофілією; пивних пляшок, пробок і етикеток — бірофілією. Здавалося б, за винятком віперофілії — колекціонування змій — все це безневинні забави. Проте в Польщі мало не потрапив до в’язниці бірофіл, відомий на всю країну величезною колекцією пивних пляшок. Суд у Кракові засудив його до 10 місяців позбавлення волі умовно за те, що той наразив на небезпеку життя сусідів: колекція виявилася такою важкою, що під її вагою могла обвалитися стеля. Судові експерти підрахували, якщо одна пляшка важить 300 г, то 30 тисяч потягнуть на 9 тонн. У результаті перевантаження на перекриття досягало 500%! Ще одна трагікомічна історія сталася з футбольним фанатом Нілом Дьюхартом, який подав на розлучення через «акт вандалізму», скоєний його дружиною. Він не зміг простити дружину за те, що вона випрала його улюблену футболку з колекцією автографів. Не менш дорогі для віафілів — любителів подорожей — любовно зібрані ними туристичні сувеніри. Відомо, що у Жуля Верна було безліч карт і путівників, в Артура Конан Дойля — рекламні буклети транспортних контор, пароплавних компаній і страхових агентств. ...З легкої руки кардинала Рішельє предметом колекційного азарту стали курильні трубки. Французький генерал Віндамм мав настільки велику колекцію цих предметів, що на аукціоні за неї дали понад 60 тисяч франків — колосальну за тими часами суму. Серед наших співвітчизників палким збирачем трубок був Ілля Еренбург. Лондонський денді лорд Фіцрой спрямував це захоплення в нове річище, зібравши велику колекцію табакерок для нюхального тютюну — по одній на кожен день року. Якось у січневий день слуга переплутав і дав йому замість товстої черепахової табакерки легку порцелянову, вміст якої на морозі швидко схолов і шляхетний лорд... застудився.

Найдивніші зібрання Змінюються епохи, відходять одні захоплення і з’являються інші, часто безглузді або екзотичні. Сьогодні майже ніхто не займається губофілією — різновидом збору автографів, де замість розчерка ручки використовують відбиток губ на восковій пластині. А ще на початки XX в. зібрання якогось барона М. з Петербурга, прославилося на всю Європу: близько 200 відтисків, які належали відомим особам! Зате колекціонування очних протезів живе й досі і нещодавно в Лондоні виставили на продаж набір із 25 пар скляних органів зору, зроблених на початку минулого сторіччя. Не менш екзотичне колекціонування волосся. Найбільша і цінна колекція належить американцю Д. Резінкоффу. Серед його експонатів — локон англійського короля Карла I, завиток з бороди Генріха IV Наваррського і пасмо волосся Наполеона I. Найбільша колекція мила належить американцю А. Блаустейну: 1400 шматків фірмового продукту з готелів 75 країн він зберігає в підвалі свого будинку в десяти валізах. А от збирання нічних горщиків вважається пріоритетом Англії. Хоча нічними вазами захоплюються й у Німеччині, і Японії. Так, героєм одного з тематичних зльотів став житель острова Хонсю, який привіз із собою понад 200 примірників специфічного посуду. Той зізнався, що найприємніше для нього — випробувати нове придбання, при цьому, мовляв, він відчуває задоволення, близьке до оргазму. Фантазії диваків немає меж. Норвежець Іонсен — володар унікального зведення історій про незвичайні дуелі. У його колекції — понад 1000 розповідей про те, як люди відстоювали свою честь із застосуванням таких нетривіальних видів зброї, як автомобілі, сковорідки, сосиски, торти, недоспілі яблука і, вибачайте, гній. Знаменитий джазовий співак Луї Армстронг склав екстравагантне зібрання із передсмертних записок і листів самогубців. Пенсіонер-викладач із Санкт-Петербурга зберігає понад шість тисяч шпаргалок з фізики й математики, найдавніша належить до 1911 р. На чому тільки не писалися «шпори»: на піонерських краватках, манжетах сорочки, панчохах, штанах. Існують шпаргалки-авторучки, шпаргалки-гудзики, шпаргалки-ремінці від годинників... У наукових колах Києва жива історія про те, як академік НАНУ і директор Інституту токсикології Л. Медвідь з подачі товаришів по службі поневолі став збирачем фігурок клишоногих. Та ж доля спіткала і його учня, теж академіка Р. Сову, якому довелося заснувати колекцію... звісно ж, банькуватих символів мудрості. Відомий український політик Віктор Ющенко захоплений збиранням предметів сільського побуту. Мабуть, так він реалізує свою прив’язаність до рідної домівки. З набагато більшим розмахом діє якийсь пан Фрімен, який колекціонує провінційні англійські вокзальчики, які збираються зносити. Він демонтує їх за власні кошти й вивозить у США. Серед його раритетів — вокзал «Грінстед», який згадувався в одній із розповідей про Шерлока Холмса. А от київський інженер-ентузіаст В. Городянський вишукує і викуповує по всьому колишньому СРСР дореволюційні паровози, мріючи відтворити стародавню «залізницю» на зразок англійської. У Франції мешкає дивак, який збирає павутиння, він навчився фіксувати цей делікатний матеріал на щільному чорному папері за допомогою лаку для волосся. Куди суворіше бере Ріхард Рідігер з Німеччини, який колекціонує... блискавки. Точніше, їхній слід на піску. При ударі розряду пісок розігрівається до 1500 градусів, піщинки плавляться, створюючи по ходу блискавки щось на зразок скляного джгута. Найбільший примірник його колекції має в довжину два метри! Капітан далекого плавання з Польщі Білевич збирає записи шуму хвиль всіх океанів і морів, а також шуми портів, у яких він побував. Колишній хокейний суддя Гайні, який живе в Празі, колекціонує те, що кидають на лід розгнівані болільники: запальнички, білизняні прищепки, низки ключів, туфлі, флакони з ліками, пінцети... Як виявилося, не позбавлені азарту й наші колеги-журналісти: один не без гордості повідав, що має в домашньому зібранні декілька десятків скляних мініатюр, а інший — декілька сотень найрізноманітніших олівців. Нарешті, якийсь мсьє Бадо колекціонує... колекціонерів! Він збирає про цих людей досьє і вже видав міжнародний довідник під назвою «Хто що збирає», заглянувши в який, більшість людей жахнеться: яку тільки гидоту не тягнуть у дім ці диваки!

Коментарі

Залиште вiдповiдь

Читайте також