Ці та десятки інших назв будівельних організацій або житлових комплексів асоціюються у багатьох із нас з ошуканими співвітчизниками, які в обмін на вкладені кошти так і не отримали обіцяне житло. А таких, за даними Всеукраїнської громадської організації "Асоціація допомоги постраждалим інвесторам", в Україні нараховується до 120 тисяч сімей.
Незважаючи на звернення до керівництва держави та акції протесту, їхні шанси на отримання омріяних квартир з кожним днем стають дедалі примарнішими. Річ у тім, що "пошук крайнього" у кожній афері не забезпечить введення житла в експлуатацію. Попри зовнішню схожість, шляхи виходу з кожної конкретної ситуації суттєво відрізняються, і передувати їм має наполеглива конструктивна робота всіх зацікавлених сторін. Спробую підтвердити цю думку на прикладі ще одного довгобуду — житлового будинку в Рівному на вул. Гагаріна, 4. Епопея з його будівництвом триває вже кілька років. Ще у липні 2009 року люди мали вселитися у свої квартири. Саме у цей строк забудовник будинку ТОВ "Рівненський молодіжний житловий комплекс" (РМЖК) повинен був забезпечити організацію спорудження об'єкта будівництва та своєчасне введення його в експлуатацію. Будинок зведено на 80%, майнові права на квартири розподілено між інвесторами — фізичними та юридичними особами. Їхніх коштів, внесених ще до кризи, на добудову не вистачило. До цього додалися ще й ліквідація АКБ "Трансбанк" — управителя фонду фінансування будівництва цього будинку — та неспроможність розраховуватися за своїми зобов'язаннями ТОВ "Інвестиційно-будівельна компанія "Сібінвестград", яке одночасно виступало основним інвестором і генеральним підрядником будівництва. Пов'язувало їх ще й те, що Трансбанк видав Сібінвестграду багатомільйонний кредит, забезпеченням за яким стали майнові права на 85 квартир у новобуді. Після ліквідації Трансбанку, згідно з постановою Нацбанку, кредитна заборгованість Сібінвестграду була переведена до АТ "Укрексімбанк", що діє на підставі ліцензії НБУ №2 від 05.10.2011. Проблема, що звалилася на державний банк, виявилася багатоаспектною. З одного боку, Сібінвестград за кредитом не сплачує з листопада 2009 року, нічого не будує і взагалі ніякої господарської діяльності не веде, а його засновник уникає контактів. З іншого — виявилося, що права на тринадцять квартир, які були обтяжені іпотекою за кредитом Сібінвестграду, були продані іншим людям. Наразі невідомо, скільком ще потенційним покупцям квартир пропонувалася ця авантюра. Можливо, вони ознайомилися з реєстром іпотеки, куди обов'язково вносяться дані про операції з нерухомістю, і, на своє щастя, відмовились від угоди. Чому ж тоді "купились" ці 13 власників, чому не довідалися про свої права та обов'язки ні в юристів, ні у нотаріусів, ні у ріелторів, коли фахівець належної кваліфікації міг би їм зарадити? Мабуть, їх запевнили, що жодного ризику немає, що це — начебто "нормальна" практика. Мовляв, після добудови і виплати банку кредиту квартири вийдуть із застави банку і будуть їм повноправно належати. Однак гроші від продажу квартир не пішли на погашення кредиту, отже, й нерухомість не була виведена з-під іпотеки. Що ж робиться для завершення будівництва? Складається враження, що воно потрібне тільки інвесторам, які зацікавлені в отриманні своїх квартир, та державному банку. Так, майбутні власники квартир постійно привертають увагу громадськості та органів державної влади всіх рівнів до наявної проблеми, а державний банк змушений самостійно вживати заходів щодо пошуку варіантів добудови будинку з метою подальшої реалізації квартир, що належать Сібінвестграду, для погашення наявної кредитної заборгованості. На сьогодні, на думку зацікавлених сторін, існує декілька варіантів добудови будинку. По-перше, будинок може бути передано на баланс Рівненського регіонального управління Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву для подальшої добудови за умови одночасного прийняття ним зобов'язань за кредитними договорами. По-друге, кредитну заборгованість перед банком може викупити сам замовник будівництва (РЖМК), добудувати будинок і таким чином виконати свої зобов'язання за Генеральним договором, укладеним між управителем ФФБ (Трансбанком) та забудовником (РМЖК) щодо спорудження об'єкта будівництва та своєчасного введення його в експлуатацію. Окрім цього, місто може створити привабливі умови для інвестора шляхом надання допомоги у розвитку інфраструктури навколо будинку, підведенні комунікацій до нього, а також побудови котельні, що обслуговуватиме, зокрема, й інші будинки. Також додатковим заохоченням для потенційного інвестора, який внесе необхідні для добудови кошти, можуть стати розташовані у будинку приміщення нежитлового призначення, які вільні від обтяжень третіх осіб. Але жоден із цих варіантів наразі не реалізований у зв'язку з пасивною позицією замовника будівництва (РМЖК), генерального підрядника (Сібінвестград) та місцевих органів влади. Натомість на всі звернення людей їх відправляють до, по суті, такого ж заручника ситуації, як і вони — Укрексімбанку, з вини якого начебто не завершується будівництво. Тим часом пошук Укрексімбанком інвесторів може свідчити про намагання останнього все ще знайти конструктивне рішення для вирішення питання щодо добудови будинку. Однак зусиллями лише однієї сторони справа не зрушить з місця, коли інші обрали позицію безвідповідального спостерігача. Зокрема, дивує бездіяльність РМЖК, який як забудовник взяв на себе зобов'язання перед інвесторами, зокрема, фізичними особами, організувати спорудження будинку та ввести його в експлуатацію, в тому числі у разі недостатності залучених коштів. Сподіватися на довгоочікуване заселення рівнян до омріяних квартир можна буде лише тоді, коли всі причетні сторони, зокрема РМЖК, Сібінвестград та органи місцевої влади, припинять звинувачувати один одного та займуть активну позицію з пошуку варіантів добудови будинку.
