Рік тому пісня у виконанні «Піккардійської терції» «Гей, плине кача» «розривала» серця мільйонів українців. До сих пір у багатьох перед очима море людей, крізь які «пливли» труни із тілами загиблих героїв «Небесної сотні». Після цього, мабуть, жоден захід пам’яті жертв розстрілу на Майдані не обходився без цієї старої лемківської пісні. А на «живих» концертах, розповідає учасник«Піккардійської терції» Ярослав Нудик, їм доводилось співати цю пісню крізь клубок у горлі. Але не співати вони її не можуть – публіка вимагає…
Ярослав Нудик. Фото fotofact.net
- Як події в державі вплинули на вашу творчість?
- Звісно, тональність наших концертів стала іншою. Після минулорічних трагічних подій на Майдані у наших виступах з’явилася нова центральна пісня – «Гей, плине кача». Хоча в нашому репертуарі ця композиція вже давно: увійшла ще до альбому 2006 року «Антологія. Том 2». Реквіємом за героями «Небесної сотні» її зробив народ. Це пісня-пам`ять, яку ми зараз не можемо не виконувати. Люди чекають на неї. Ба більше – вимагають, щоб ми виконали її.
- А як вони реагують на цю пісню?
- У якому місті ми не виступали б – від Ужгорода до Харкова, від Чернігова до Дніпропетровська, скрізь реакція людей у залі одна і та ж: на перших же нотах «Качі» вони мовчки підводяться зі своїх місць і слухають пісню стоячи. Багато хто плаче… Та й нам самим годі стримати сліз – клубок у горлі не дає заспівати «Плине кача» так, як це мало б бути… Я солюю у цій пісні, і ще жодного разу мені не вдалося абстрагуватися. Закриваю очі, а перед очима одна і та ж картина – труни, що «пливуть» по людському морі… Коли закінчується «Плине кача», люди у залі зазвичай не аплодують, а кажуть: «Герої не вмирають!» або ж «Слава Україні! Героям слава!».
Найдраматичніший момент новітньої української історії відбувався під музику "Піккардійської терції"
- У січні ви побували у Канаді. Там на ваших виступах була лише діаспора, чи концерти були цікаві й канадцям?
- Це були наші другі гастролі у Канаді за останній рік. У червні минулого року ми дали концерти в Торонто, Монреалі та Оттаві. А в січні цього року повезли за океан Різдвяну програму. Спершу виступили у Торонто - там відбувся наш спільний концерт разом із нашим земляком, співаком Павлом Табаковим. А згодом «Терція» вперше поїхала на Захід Канади – ми виступили у Вінніпезі та Едмонтоні. У всіх містах на наші концерти приходили здебільшого представники української діаспори. Хоча, гадаю, хтось із них і приводив за компанію своїх канадських друзів чи сусідів.
У наші попередні гастролі в Канаді ми, як і більшість із наших українських колег по сцені, виступали переважно у залах, які належать українській громаді – у так званих Українських домах. А цьогорічні концерти вперше відбувалися у великих, поважних концертних залах – на дві-три тисячі місць. Там дають свої концерти канадські «зірки», а тепер у них виступив і гурт з України. На Захід Канади українські артисти приїжджають вкрай рідко. Тому наші виступи стали для тамтешніх українців великим подарунком – вони дуже гаряче нас зустрічали, плакали від щастя, наче діти. На один з концертів прийшла 90-річна бабця, яка народилася уже там, у Канаді! Саме на Заході Канади найдавніше почала формуватися українська діаспора. І коли у 1940-их Східна Канада лише почала приймати перших українців, то на Західній наші люди уже були в сенаті.
- З чого саме складається нова концертна програма?
- 7 березня привеземо у Рівне розмаїту програму. Виконуватимемо пісні, які любимо ми, і пісні, які постійно вимагає від нас публіка: «Старенький трамвай», «Берег ріки», «Шізгара», «Нам не зашкодить чарка вина», «Сад ангельських пісень»… Будуть пісні Володимира Івасюка, а також твори на слова Тараса Шевченка, Василя Симоненка. Крім того, чимало – нашої власної, авторської, музики. Обіцяю, протягом двогодинного концерту не розчаруємо рівнян. Разом і посумуємо, і повеселимося.
