Юлія Тимошенко — ефектна жінка. І в прямому, і в переносному значенні слова. З часу створення коаліції «Сила народу» вона дещо відійшла від публічної діяльності, але от дала інтерв’ю тижневику «Дзеркало тижня» — і який ефект! Але інакше й бути не могло. На відміну від свого союзника Віктора Ющенка, що всіляко намагається обминати гострі питання, «залізна Юля» сповідує більш радикальний підхід до політики.
Юлія Тимошенко — ефектна жінка. І в прямому, і в переносному значенні слова. З часу створення коаліції «Сила народу» вона дещо відійшла від публічної діяльності, але от дала інтерв’ю тижневику «Дзеркало тижня» — і який ефект! Але інакше й бути не могло. На відміну від свого союзника Віктора Ющенка, що всіляко намагається обминати гострі питання, «залізна Юля» сповідує більш радикальний підхід до політики. «Ми дуже системно і послідовно готуємося до того, що коли, ...попри всі наші зусилля, ...переможцем на виборах оголосять представника влади, ми не просто організуємо й очолимо справжнє повстання. Ми нагромадили чималий досвід того, як піднімати людей на акції непокори», — заявляє Юлія Тимошенко у своєму інтерв’ю. Незважаючи на великі сумніви в можливій ефективності «каштанової революції», комусь явно хочеться пограти в «грузинський сценарій». Тільки-но оголосила Тимошенко про свої наміри, як одразу радіо «Свобода» передає заяву якогось американського центру «Стратфор», у якій робиться висновок про те, що акції непокори на зразок грузинської «революції троянд» є реальними в Україні лише за участю Віктора Ющенка. Згідно з думкою експертів «Статфору», Тимошенко, як лідер, самостійно не в змозі організувати масові акції непокори. Перешкодою цьому стане її репутація: з одного боку, як друга олігархів, а з іншого, несприятливими для неї є численні звинувачення в корупції. Єдиним шансом реалізації акцій всенародної непокори і революції, за словами американських експертів, є Віктор Ющенко. Експерти «Статфору» натякають, що альянс Тимошенко-Ющенко має свої ліміти, оскільки між цими опозиційними лідерами немає повної довіри, а в їхніх передвиборчих командах є представники конкуруючих між собою бізнес-груп. Подібна спроба «стимулювання» активності Віктора Андрійовича в «революційному» напрямі не може не привертати до себе уваги. Не випадково про «революційний» варіант першою заговорила Тимошенко. Вона добре інформована про внутрішню передвиборчу кухню штабу Ющенка. І, на відміну від «народного кандидата», очевидно, не плекає особливих ілюзій. Чого варте одне це зізнання: «Система компромісів, впливу, прийняття рішень у «Нашій Україні» настільки непрогнозована, що знадобилося дуже багато часу, щоб інтегруватися в неї». А виграти усе-таки хочеться. Тим більше, Тимошенко знає, за що вона бореться. Так, на запитання кореспондента «Дзеркала тижня» щодо того, чи правда, що за президента Ющенка їй «світить» посада прем’єр-міністра, вона відповіла цілком відверто: «Конфіденційні домовленості існують. І про це ми сказали ще на нашій першій спільній з Віктором Андрійовичем прес-конференції. У цих формалізованих домовленостях відбите наше бачення дотримання балансу при формуванні тієї команди, що буде працювати на розбудову України після перемоги... Я можу сказати, що всі умови, які висувала перед підписанням договору наша команда, було враховано». Оскільки, на відміну від Ющенка, Тимошенко чудово розуміє, що «до останнього результативного голосування ніхто не буде знати, хто переможе реально», вона, певно, не проти перестрахуватися варіантом «каштанової революції». Та от тільки згідно з останніми соціологічними дослідженнями, спеціально проведеними на тему готовності українських громадян підтримати «революціонерів», таких у країні виявилося зовсім мало.
