Відому рівненську журналістку з Суспільного мовлення вразила історія жінки, яка, маючи квартиру у Рівному і доглядаючи брата за сотню кілометрів у селі, півтижня шукала-просила, хто б її завіз на півдня до міста: забрати нехитру пенсію за ті кілька місяців і заплатити за комунальні, аби їй не телефонували і не нагадували, що подадуть до суду за борг.
- То трохи лицемірно - закрити внутрішні перевезення і позбавляти (ні, не обмежувати, а саме позбавляти) сільське населення елементарного права на вільне пересування вже третій місяць. Мені ця ситуація нагадує безпаспортний режим СРСР (якщо хто не в курсі, паспорти - фактично, право вільного пересування - селянам совєти почали видавати тільки у середині 70-х років). Чи йдеться про безпеку під час карантину? Без сумніву. Але чи проїзд у міській маршрутці/тролейбусі, напхані супермаркети, кава на терасі міського кафе значно безпечніші за приміський маршрут або (що важливіше) маршрути від віддалених сіл до обласного центру? От мене, родом із села, дуже гнітить цей вибірковий зневажливий підхід: від того, як на трасах всі чхати хотіли, що в'їжджають у сільський населений пункт "на білому фоні", до залишкового принципу "турботи". Добре, у кого є в родині автомобіль. Чудово, хто має хороших друзів з авто. А що робити тим, у кого такого привілею нема? До районних центрів та Рівного одиниці з віддалених сіл їдуть розважитися у кафе чи сходити у зоопарк. Зазвичай маршрут доволі простий: лікарня або чиновницький кабінет за котроюсь довідкою. Уже мовчу про тих, хто просто їздить на роботу. До чого це я все? Вразила історія жінки, яка, маючи квартиру у Рівному і доглядаючи брата за сотню кілометрів у селі, півтижня шукала-просила, хто б її завіз на півдня до міста: забрати нехитру пенсію за ті кілька місяців і заплатити за комунальні, аби їй не телефонували і не нагадували, що подадуть до суду за борг. Тут уже йдеться про елементарну гідність. Ми всі обмежені карантином, але є ті, кого він (завдяки вибірковим рішенням) загонить у безвихідь, - вважає Алла Садовник.
