Я подумав, що Сергій більше за інших відповідає терміну, який прижився з легкої руки класиків. За їхнім визначенням, овіяна мужнім романтичним ореолом професія сталкера — не більш ніж браконьєрство (нехай навіть космічне). І хоча діяльність «сталкерів» чорнобильської зони так само поєднана з масою небезпек (від перенавчання до «патрульної кулі»), чорнобильські «сталкери» полюють за бридким металом.
Зі сталкерського фольклору: «Повернувся з хабаром — щастя; повернувся живий — удача; патрульна куля — везіння, а все інше — доля. « (брати Стругацькі, «Пікнік на узбіччі»)
Я подумав, що Сергій більше за інших відповідає терміну, який прижився з легкої руки класиків. За їхнім визначенням, овіяна мужнім романтичним ореолом професія сталкера — не більш ніж браконьєрство (нехай навіть космічне). І хоча діяльність «сталкерів» чорнобильської зони так само поєднана з масою небезпек (від перенавчання до «патрульної кулі»), чорнобильські «сталкери» полюють за бридким металом. Що робити, якщо саме елемент Au протягом тисячоріч гарантував землянам реалізацію потреб. У всякому разі, для Сергія (з яким я знайомий зі шкільної лави) міфічна «машина бажань» матеріалізувалася в повсякденне, хоча нестандартної № 999 проби — золото... — Вперше я побував у Зоні в 1993 році, — розповідав Сергій — Думав роздивитися, може, на вахту електриком влаштуюся... Наштовхнувся на закинутий електрощит. Розкрив, а там — срібні контакти чудово збереглися і проба, непорівнянна з польським мотлохом. Розповів знайомому вахтовику, той і запропонував: «Навіщо тобі ці вахти, та й срібло це, якщо тут навалом ЗОЛОТА?! Він же роздобув формену робу і пропуск у свого знайомого вахтовика — і проблем під час проїзду по Зоні жодного разу не виникало... Головною золотоносною жилою приятелів-»старателів» став об’єкт «Чорнобиль-2». Нагадаємо, що це — за офіційною версією — суперсучасна станція космічного зв’язку, а за неофіційною — комплекс був задуманий для блокування американського проекту «Зоряних війн» (для створення перешкод у зв’язку при атаках з космосу). Він знаходиться за два кроки від 4-го блока ЧАЕС. Звісно, вартість цього комплексу відповідала захмарним висотам покладених на нього завдань. Військова частина, яка обслуговувала «Чорнобиль-2», покинула його лише після розвалу Союзу — в 1992-му. Але електронна апаратура на багато мільярдів доларів практично повністю була залишена на розграбування мародерам... З селища вахтовиків у «чистій зоні» вони на автобусі приїжджали в Чорнобиль, звідки ще 6-8 кілометрів потрібно було добиратися до об’єкта «Чорнобиль-2» пішки. На все було відпущено кілька годин — щоб вернутися до відходу автобуса, який забирав іншу зміну вахтовиків. І приятелі запрацювали з точністю швейцарського хронометра. Йшли в легкому спорядженні. У протигазних торбах (неодмінний атрибут працівників зони), тільки найнеобхідніше: кусачки, викрутка, плоскогубці. — Міліцейський КПП біля «Чорнобиль-2», звісно, був — розповідає Сергій. — Але міліціонери рідко виходили зі своєї будки. Їм, щоправда, і наказували, за чутками, не бігати за порушниками, а відразу ж відкривати вогонь на знищення... Зрозуміло, що обминути патрульних, які ніколи не патрулюють, було легко. А судячи з добре вкатаних «грунтовок», сюди можна було потрапити і на авто... Окрім міліції, небезпеку могли становити бомжі, які заселили багаті продуктами погреби під гаражами евакуйованих прип’ятчан. І ці «мутні» особи запросто могли поховати тільки лише за одяг, який сподобався їм... » На вигляд непоказний, низький будинок стратегічного об’єкта, як дізнався Сергій, насправді виявився п’ятиповерховим, але... під землею. Через вікно «старателі» потрапляли в рукотворний «Клондайк». Природно, що наших героїв цікавила не апаратура зв’язку — а лише золоті контакти реле. — Двох годин, які були у нас до автобуса, вистачало, щоб викорчувати 20-25 грамів контактів з технічного дорогоцінного металу. А виїхати з «хабаром» із Зони було елементарно, — стверджує Сергій, — Міліціонери на КП практично ніколи не заходили в забитий вахтовиками автобус. Їм достатньо було пересвідчитися, що у всіх піднятих руках є картонка пропуску. ...Щоб зняти домішки припою, золото промивали в азотній кислоті й здавали скупникам, яких знаходили за численними газетними оголошеннями. Запитання — «Звідки?» ті не задавали, і наша 999-я проба йшла вдвічі дорожче за звичайну (555-ту) — по $10 за грам. Тобто за одну їздку напарники на двох виручали по $250. На той період це була дуже суттєва сума. — Можливо, я б ще довго «старався» у Зоні, якби не один дуже неприємний епізод. Якось, коли ми з приятелем курочили чергове реле, почувся шум автомобіля. Виявилося — міліцейський. Ми ледве встигли вистрибнути у вікно і, добігши до лісосмуги, залягли в бур’яні. Втім, міліції, як з’ясувалося, не було діла до порушників правопорядку. Охоронці порядку почали виносити з кімнати чергового канапи, стільці, телевізор і, повантаживши це добро у свій мікроавтобус, поїхали. Ми повернулися в бункер і виявили, що міліціонери не погребували нашими плоскогубцями й викрутками. На протигазні торби з чистим золотом вони уваги не звернули... З тих пір минуло майже 10 років, але проблема мародерства в чорнобильській Зоні й сьогодні залишається актуальною. І хто може поручитися, що золоті ланцюги з 999-ї «чорнобильської» прикрашають лише бандитські шиї?..
