Як повідомляє Інженерно-позиційний полк, ще з дитинства хлопчик мріяв стати священником. Тому після школи «дорога привела» абітурієнта у Рівненську духовну семінарію. На третьому курсі перевівся у Одеську і Балтійську єпархію, де три роки був іподияконом при владиці. Потому повернувся на Рівненщину і не полишав думки про мрію, хоча згодом пішов працювати «не по спеціальності».
Однак після нападу Росії чоловік зібрав речі та пішов до військкомату.
– Хоча військовим я себе ніколи не уявляв. І навіть не проходив військової служби. Але після подій, які почали відбуватися я сам собі сказав, що якщо я зараз маю бути у війську – значить на це воля Божа, – каже захисник Микола.
Тепер той служить в інженерних військах та будує захисні споруди для української армії.
– Багато уже довелось пережити. Наприклад, 8 червня. Близько 10 години ми будували бліндажі і почався обстріл. Було пряме попадання на наші позиції та влучання у бліндаж. Дерев’яні колоди в мить рознесло, мов сірники. Все вивернуло. Та на щастя усі 11 військовослужбовців залишилось живими. Звісно, що були легкі поранення. У мене теж легка контузія, але в порівнянні з тим, що могло бути, то можна сказати, що ми щасливчики і сталось диво, – розповідає маскувальник із позивним «Святий».
Військовий постійно молиться за своїх побратимів. Після війни той мріє стати священником.
