Так я у дитинстві і відрізняв власне футбол, у який грають майстри для глядачів на стадіоні, від того, що мій незабутній тренер Шморгун називав «дир-дир». Тобто усього іншого. Бо коли грають у дир-дир чудово чути все, що кажуть гравці один одному, а у футболі чути тисячі уболівальників!
Шкода, що вже не перший рік, та що там, не перше десятиліття на українських стадіонах добре чути саме вигуки гравців і тренерів на фоні тиші на порожніх або напівпорожніх трибунах. Тому, як на мене, слід прагнути не до того, щоб учасники гри вживали у момент жорсткої боротьби виключно літературну українську мову, що неможливо в принципі, а щоб їх не було чути через галас трибун. А на трибунах у нас тепер з мовою все в порядку. Ви помітили?
