Мене інше цікавить — значна частина ворожих убивць є за походженням українцями, багато хто з них народився тут і виріс, мають близьких і не дуже родичів. І це не заважає їм бути вбивцями і йти зі зброєю на свою рідну землю. За останні роки було висунуто чимало гіпотез щодо цього феномену. Стверджують, наприклад, що ворожа земля має якісь особливі властивості, які перетворюють усіх, хто там живе, на жорстоких убивць. Гадаю, що все насправді дещо простіше. Аби переконатися в цьому варто вийти у Рівному на майданчик в парку навколо водойми, з якої втекли білі лебеді. Посередині на найвиднішому місці там виситься монумент «воїнам-інтернаціоналістам», тобто вихідцям із Рівного, які загинули на війні в Афганістані. Було це вже давно, тому нагадаю тим, хто забув чи не знав, що це була за війна. Війська СССР увійшли на територію суверенної держави Афганістан, вбивши тамтешнього диктатора і привізши на його місце свого. Афганці були проти цієї агресії і вели проти окупантів визвольну війну. За найбільш скромними підрахунками за десять років тієї війни «інтернаціоналісти» із СССР знищили близько мільйона афганців! Агресори і вбивці, серед яких кожен п’ятий був українцем, теж зазнали втрат, але на порядок менших. Загиблих окупантів відправляли назад у цинкових трунах, які були оспівані у тодішніх блатних романтичних піснях. А потім, вже за часів незалежної України, вбивцям афганців почали ставити у нас пам’ятники, один із яких стоїть у центрі Рівного. З часу закінчення війни СССР в Афганістані минуло вже тридцять шість років. І щось не чути аби хоча би хтось із наших політиків чи інших авторитетів засудив злочини українців, які у складі армії СССР вбивали мирних афганців, вдершись туди на танках. Ніхто не досі не назвав «воїнів-інтернаціоналістів» вбивцями. Жоден із них публічно не покаявся за скоєні в Афганістані злочини. Навпаки — «ветерани Афганістану» усі ці роки хизувалися цим своїм статусом і користувалися повагою друзів і колег. Коли простіше — молодого українця забирали у радянську армію і там він ставав вбивцею мирних людей чужої держави. Отак все просто. Що цікаво — ніхто у нас навіть не робить спроби якось осмислити те, що відбулося тоді, якось зрозуміти процес перетворення мирного студента водного інституту на жорстокого вбивцю мирних жителів Афганістану. Непопулярна це тема, виборців та прихильників не добавить, а навпаки — добавить проблем. А оскільки ми над цим всім ніколи як слід не замислювались, то нема чого дивуватися тому, що забрані у ворожу армію українці йдуть вбивати українців і не вважають це злочином. Так само як їхні батьки не вважали злочином вбивство афганців. Скажете, що тепер не до того? А коли буде до того? Нам бо так чи інакше доведеться жити після цієї війни. Або не доведеться, коли сюди прийдуть людожери, які нічим від нас не відрізняються.
Микола Несенюк: Нагода стати людожером
Навряд чи я вигадаю щось нове для визначення ворогів, які напали на нашу країну і вже який рік вбивають і калічать наших людей, руйнують все, до чого можуть дотягнутися. Думаю, що коли назвати їх людожерами, це не буде перебільшенням. Том у що перебільшити всю паскудність наших ворогів неможливо в принципі.
Поділитися цією статтею
