За три дні до того суворий відставний офіцер з відділу кадрів записав мене «учєніком слєсаря в атдєлачний цех» і сказав прийти на роботу у понеділок о сьомій ранку. Звісно, що ніяким «учєніком» я не був – таких як я лоботрясів, що влаштувались на роботу після десятого класу, усюди використовували як майже дармову робочу силу, ставлячи на найбільш неприємні місця, куди ніхто не хотів йти. Та це таке – кому цікаві подробиці мого трудового шляху? Я про інше згадав – усі подальші п’ятдесят років мого життя на титульному листі моєї заведеної тоді «трудовой кніжки» під прізвищем, іменем-по-батькові та датою народження у розділі «спєциальнасть» написано «слєсарь». І ким би я після цього не працював, а траплялося різне, цей напис раз і назавжди дав мені назву. Не знаю чому так – невже той відставник з відділу кадрів був упевнений, що я так і працюватиму все життя на тій фабриці «слєсарєм»? Моя маленька онука вже скоро зовсім підросте і почне задавати дідові запитання. Запитає чим я займаюсь та займався усе своє життя? І що мені їй казати? Що розповідати коли дитина, навчившись читати, рано чи пізно побачить ту мою «трудовую кніжку» і прочитає що написано на першій сторінці? Залишається сподіватися, що, швидше за все, вона не зрозуміє що означає слово «слєсарь» ворожою мовою і запитає про це у мене. І тоді вже я їй розкажу! Гадаю, що малій буде цікаво.
Микола Несенюк: Спєциальнасть «слєсарь»
П’ятдесят років тому вісімнадцятого серпня 1975 року був такий самий, як і сьогодні, прохолодний понеділковий ранок. О шостій тридцять автобус першого маршруту зупинився на кінцевій біля прохідної льонокомбінату. За триста метрів праворуч була прохідна фабрики нетканих матеріалів або «нетканки», як її усі називали. Що мене туди занесло вже не пригадаю – у сімнадцять років коли розумієш, що космонавтом тобі не бути, а поступати у «водний» западло, не мало особливого значення де саме розпочати трудову діяльність
Поділитися цією статтею
