Але я про інше. Про вулицю, яку назвала ще колишня злочинна влада, і яка була першою вулицею в моєму житті, яку назвали не просто на честь людини, яку я знав, а мого колишнього сусіда. Власне, це навіть і не вулиця, а невеличний провулок ліворуч від колишньої міської лікарні у Рівному, де тепер один із численних сучасних судів. Упевнений, що жоден із працівників того суду, а також лікарів та пацієнтів розташованої навпроти поліклініки, не кажучи вже про мешканців кількох будинків, знають, хто такий Клешкань, вулицею якого вони ходять чи не щодня.
Звали його Григорій Андрійович, а жив він за кілька десятків метрів від комунальної квартири, у якій я провів своє дитинство. Разом із дружиною Оленою Микитівною вони займали розкішну, як для мого дитячого сприйняття трикімнатну квартиру у «польському» домі із високими стелями у три з половиною метри. Подружжя було медиками, але не простими, а «колишніми». Вони тримали в домі прислугу, яка прибирала помешкання, готувала їжу, прала та прасувала одяг та постіль, топила грубу і таке інше. Саме ця прислуга забрала мене малого на один день до тої квартири коли я захворів, а батькам треба було на роботу. Отоді я і побачив житло, про яке потім лише читав у книжках, і яке бачив у кіно. З вітальнею, кабінетом-бібліотекою та спальнею у старих буржуйських традиціях. Самі господарі теж були «буржуазними», про що свідчило те, що і Григорій Андрійович, і Олена Микитівна зверталась до своєї прислуги та усіх сусідів виключно на «ви». Маму мою, просту медсестру, вони звали «Тамарочкою».
Чи не щодня до нас у двір приїжджала машина «швидкої», яка або увозила нашого сусіда, або привозила. Це траплялося у будь-який час доби у будні та вихідні – роботи у лікаря Клешканя вистачало. А потім лікарі переїхали до іншої квартири в «обкомівському» домі, а в колишні «буржуйські» апартаменти вселилася галаслива багатодітна родина, після чого професорський кабінет і вітальня з фортепіано залишились лише у моїй пам’яті. Вже дорослим я дізнався що Григорій Клешкань під час другої світової війни врятував життя якомусь генералу і той потім цього не забув.
Чи варто було називати його іменем вулицю? Не знаю – людиною він був порядною і лікарем видатним. Чому ні? Але це не надовго. Просто у нинішньої влади ще руки не дійшли аби цю вулицю перейменувати…
