Микола Несенюк: Вуаль у темному провулку

У тому, що це так, легко переконатися, подивившись на людей за спинами героїв фотознімків, зроблених на розі нинішніх Соборної та Петлюри. Така театралізована вистава просто у центрі міста не може не подобатись і не викликати цікавості — де ще побачиш нині чоловіків у френчах та капелюхах та жінок у капелюшках з вуаллю? Водночас хочеться запитати — а чому, власне, святкові громадяни вбираються саме у те, що, на їхню думку, носили сто років тому? А чому не в те, що сто п’ятдесят чи п’ятдесят років тому? Тим більше, що моду піввікової давнини багато хто ще має пам’ятати. Відповідь очевидна — те, у що наші земляки вдягалися п’ятдесят років тому і що можна нині побачити на старих фото з першотравневих демонстрацій, було настільки страшне, що хочеться ці соціалістичні костюми швидше забути. Те ж саме стосується «молодіжної» моди тих часів, яка робила тодішніх юнаків та дівчат схожими на опудал. Але ж час минає. Тепер ми знову, як і сто років тому, живемо в державі з вільною економікою і можемо вдягатися за останньою світовою модою. Тож я спробував уявити, що матимуть зробити через сто років гості свята згаданого провулка, аби бути схожими на теперішніх модниць і модників. Звісно, якщо згаданий провулок ще існуватиме. Аби виглядати автентично як тепер, рівняни 2125 року будуть змушені набити на собі купу різнокольорових татуювань, а рівнянки — надути собі губи силіконом. Навряд чи це буде тоді настільки привабливим. Краще вже як тепер — вбрати капелюшок з вуаллю, який ще нікому не зіпсував і не зіпсує зовнішності. Ні тепер, ні сто років тому, ні за сто років після нас!