Микола Несенюк: Онук Пісюка

Якимось дивом цей завод встояв і не зник, як зникли численні заводи та інші підприємства, відібрані у власників комуністами, які потім не змогли дати відібраному ради. Сьогодні цей пивзавод знову успішно працює, а нові власники у вільний від виробництва час вивчають історію підприємства від позаминулого століття. У рамках цих пошуків і знайшовся онук колишнього власника Арік Дегані, чиї спогади так подобаються шанувальникам історії. Як на мене, то це найсправжнісіньке продовження справи комуністів. Тому що справді законна і законослухняна влада мала б розпочати з того, що повернула б згаданому Аріку завод, незаконно забраний у його діда. Так, як це робила у дев’яності роки минулого століття влада країн Східної Європи, які звільнились від окупації СССР і вигнали комуністів. Так було у Польщі, Чехії, Угорщині, Східній Німеччині… Але не у нас. Бо у нас ніхто від СССР та комуністів насправді не звільнився — у дев’яності роки майже всі комуністичні керівники в Україні пересіли у крісла голів місцевих рад та депутатів. Звісно, що за таких умов про жодне повернення забраних у законних власників майна та землі не могло бути й мови. Це розуміє і онук Герша Пісюка, який, наскільки відомо, не висуває претензій ані на пивзавод у Рівному, який йому законно належить, ані на хоча б компенсацію завданих його родині збитків. Скажете, що це неможливо, що нові власники за останні десятиліття збудували практично новий завод, що розмови про повернення заводу законному власнику вже неактуальні? Згоден. І це насправді дуже сумно. Тому що за такого ставлення до власності жоден із нинішніх приватних підприємців не може бути певним, що завтра збудоване ним виробництво чи щось іще не заберуть за рішенням якогось райсуду чи ще яким способом. Це у нас відбувається увесь час після здобуття незалежності, і навіть війна не зупинила цей процес. Саме тому нинішні підприємці намагаються потрапити до влади хоч самі, хоч через близьких до них людей. Інакше ніяк — влада, де тебе немає, легко знайде у твоїй діяльності порушення (а у кого їх немає?) і спокійно забере все чи майже все, нажите твоєю працею. Саме тому нинішній чи то власник, чи то співвласник пивзаводу Пісюка вже який раз регулярно обирається депутатом до міської ради. Розуміє, що власність слід захищати самому, а не покладатися на закон. Бо якби у нас насправді існував закон, пивзавод належав би не йому, а онуку Пісюка. Або тому, кому він би його продав.