Ваш розум будоражить снігова людина? Пошукайте її сліди на схилах Карпат або в лісах Волині. Цікавлять морські змії — поспішайте в Крим. За кількістю чупакабр ми, схоже, давно обігнали їхню батьківщину — Пуерто-Рико: за сім років загадковий хижак відзначився в Тернопільській, Львівській, Рівненській, Хмельницькій, Вінницькій, Чернігівській і Київській областях. І вже хто тільки не мутирував у Чорнобилі. Що ж, подивимося на всіх цих чудовиськ очима очевидців, біологів, уфологів та екстрасенсів.
Морський змій: міг бути «ченцем»
”Цього року до нас принесли фото, на якому зображене нібито Карадазьке чудовисько. Туристи знімали зграю дельфінів, а в кадр потрапило щось, що нагадує зорського змія — такий маленький чорний знак запитання», — розповідає працівник Карадазького природного заповідника Володимир Мальцев.
Вчені говорять про легендарного монстра з поблажливою посмішкою. «Немає жодного «виразного» фото з цією твариною. На знімку, про який я вам говорив, може бути тюлень, що втік з міні-зоопарку, або тюлень-чернець — невелика їхня популяція живе біля берегів Болгарії, Туреччини, — розмірковує Мальцев. — Зрозумійте, є закони продовження популяції — розмноження. Той же Ной брав «кожної тварі по парі», а тут всі розповіді про змія-одинака. Часто говорять, що подібні істоти живуть на великих глибинах, але в Чорному морі через сірководень життя часом неможливе навіть на 90 м». Але кримські криптозоологи не здаються: «Порівняно нещодавно — у 1976 році — вчені знайшли гігантську глибоководну акулу, яку назвали «мегащелепи». За їхньою ж версією, після цього неймовірного відкриття «мегарибина» п’ять разів потрапляла на очі людині.
”Фатальний змій». Зрозуміло, розмови про нього виникли не в цьому курортному сезоні. Ось яким його побачив на початку століття письменник Всеволод Іванов: «Воно було до 30 метрів у довжину і товщиною зі стільницю письмового столу, якщо її повернути боком, а голова — у розмір розмаху рук — нагадувала зміїну». У серпні 1921 року у феодосійській міській газеті навіть з’явилася замітка про цього гада із закликом зберігати спокій і не втрачати пильності. Але зловити змія червоноармійцям так і не вдалося. Цією історією Максиміліан Волошин, котрий жив у Криму, поділився з Михайлом Булгаковим, коли той приїхав улітку 1925 року. Вважається, що саме ця історія навіяла Михайлу Панасовичу сюжет повісти «Фатальні яйця».
А вже в 90-х роках минулого століття розмови про загадкову тварину почалися з подачі екс-директора Карадазької філії Інституту біології південних морів Петра Семенькова. Йому на очі потрапив дельфін, якому хтось одним укусом «відкусив» живіт! Ширина укусу по дузі становила майже метр!
Снігова людина: могла втекти з лабораторії НКВС
Герой багатьох гуцульських легенд — чугайстер, велетень, котрий обріс чорною або білою шерстю, із блакитними очима. Чим не снігова людина з карпатською пропискою? Але говорити про те, що український Йєті живе тільки на заході країни — помилка. Так, у селах на Рівненщині в один голос запевняють, що їхня снігова людина створена самими людьми: «Була в нас до війни лабораторія НКВС, де вирощували суперсолдатів, але вони втекли». Чимало історій про Йєті зібрав і кандидат історичних наук, криптозоолог з Донбасу Анатолій Сидоренко: «За 50 км від Білорусі на початку XX століття селянин працював у поле і вирішив перекусити. Розпалив багаття і заходився смажити на ньому м’ясо із салом. Раптом з лісу вийшов алмасти (слов’янська назва Йєті. — Авт.), подивився з інтересом і пішов. Але через кілька хвилин повернувся з жабою і, можна сказати, склав людині компанію: одягнув її на лозину, підрум’янив на вогні, закусив і мовчки побрів у хащу».
Але були і ще неймовірніші історії. Криптозоолог стверджує, що в нас снігових людей приручали. Один такий випадок стався в часи громадянської війни. Біля хати самотньої жінки на Київщині з’явилася волохата лісова жителька, та так і залишилася. Навіть по господарству допомагала. Щоправда, не завжди від цього був толк — мовляв, одного разу замісила тісто разом з пухом з подушки. Втім, і «компаньйон», і «помічниця» могли бути не більш ніж здичавілими партизанами. Є ще одна байка з колекції Сидоренка — нібито Йєті приручив кримінальник: навчив його ламати замки, грати, вибивати двері. Щоб у сусідів не почалися розмови про незвичайну людину — поголив йому обличчя і руки, купив людський одяг. Історія з грабежами закінчилася тим, що бандита впіймали, а снігова людина втекла назад у ліс. Втім, наука існування чугайстера не визнає. Вчені поки не знайшли ані живу, ані вбиту снігову людину.
Чупакабра: гість з іншого світу
Схоже, ця загадкова тварина вирішила з поспіхом переселитися в Україну з рідної Латинської Америки. Вперше загадковий хижак з’явився в наших краях навесні 2003 року в Збаразькому районі Тернопільської області. Але за минулі роки звір відзначився у Львівській, Хмельницькій, Вінницькій, Чернігівській, Київській областях. Остання новина про звіра-кровожера прийшла з-під Одеси.
Розповіді очевидців багато в чому суперечливі. Одні бачили звіра зростом 1,0-1,5 м, з біло-жовтою або чорною вовною. Інші кажуть, що чупакабра — розміром із собаку і лиса. Але більшість сходиться в тому, що в хижака довгаста «щуряча» голова і сильно розвинені задні лапи. Останнє робить «загадку природи» таким собі гібридом собаки і кенгуру — переміщається воно стрибками. Цікаво, що істота викликає в собак панічний страх, вони навіть не намагаються прогнати чужинця. Люди кажуть: «Очі світяться червоним». Вражає жорстокість звіра — кролів він вбиває десятками, але із собою забирає лише одну-дві тушки. Дехто стверджує, що вбиті «вампіром» звірі — повністю знекровлені. Назва чудовиська походить від іспанського Сhupacabras (chupar — ссати і cabra — коза, «той, що смокче кіз», або «козячий вампір»). Вперше заговорили про нього в Пуерто-Рико в середині 70-х. Він був схожий більше на плазунів або кенгуру із шипами вздовж хребта. Шкіра — сіро-зелена, очі — витрішкуваті, як в інопланетян. Цікаво, що в міфології слов’ян немає нікого, хто хоча б віддалено нагадував цього звіра.
На думку столичного уфолога Артема Білика, чупакабра зараз настільки «розпіарена», що навіть напади куниці, рисі приписують «вампіру». Ще одна версія — бешкетує звичайна росомаха, вона теж переміщається стрибками і п’є кров. Її хтось міг привезти або вона сама дійшла — Україна може входити в зону міграції звіра.
”Чоловік вилами заколов лисеня без шерсті, і його по всіх каналах як героя показують. Ні, щоб покарати за те, що хворого звіра вбив!» — обурюється Артем. Разом з колегами він намагався вистежити чупакабру, кілька разів виїжджав у Велику Олександрівку на Київщині, де орудував невідомий хижак: «Ніяких знекровлених тіл ми не побачили. Але хижак і справді дивний. Вісім разів нападав на село — і жодного разу не поласував жертвами. Тільки вбивав їх. Причому в одному випадку не зламав клітку, а відкрив складний засув. Ми знайшли вовну цього хижака і готові надати її для аналізу ДНК».
А от на форумах криптозоологів вважають: чупакабра родом з паралельного світу, з’являється ненадовго — і зникає. Селяни ж нам розповіли про дивний телефонний дзвінок. Хтось розпитав про чудовисько, а потім представився біологом, що займається схрещуванням тварин. То, може, чупакабра — гібрид-мутант?
Перевертні: жили всього 20 років тому
Яких тільки страшних легенд не складено про вовків. І одна із найпопулярніших останнім часом — агресивні гібриди вовкособаки. Мовляв, вони не бояться людей, більші і сильніші за побратимів, а тому часто стають людожерами. «Це не правда», — говорить Сергій Жила, директор Поліського заповідника. Він виховав 4 вовченят, як мисливець добув майже 70 «сірих» і по праву може називатися знавцем вовків. — «Змішані шлюби» трапляються тільки, коли популяція вовків падає, — тоді вони шукають «наречених» серед собак». Так було, коли в сталінські часи йшов відстріл хижаків тільки тому, що… вони — вовки. Особливої кровожерливості в гібридів немає: «А останні вовки-людожери жили в 1950-х роках на півночі Житомирської області. Там від іклів однієї пари загинуло декілька десятків людей». А чи є в Україні вервольфи? «Ще в 1980-х жили старі вовкулаки, вміли лікувати, але всі свої секрети вже забрали в могилу, — говорить Сергій. — Справа в тому, що в нас перевертні ніколи не вважалися злими силами. Слов’янські князі, монгольські хани, та й запорізькі козаки — могли обертатися на хижаків, але, звичайно, не буквально. За допомогою особливих методик входили в транс. У зміненому стані свідомості знаходили відповіді на запитання, що хвилювали, або одержували додаткові сили для бою, як берсерки».
Русалка із Середземномор’я
Приблизно три роки тому азовські рибалки виловили в Керченській протоці дивовижну тварину. Тіло довгохвостої риби увінчував застрашний лик з відкритим ротом і розкосими очима. Приїзду іхтіологів не дочекалися — небачену істоту знищили, відзнявши її «на пам’ять» на мобільний. Відео потрапило в інтернет — і глядачі зітхнули: «Щось подурніли в наші дні русалки! Напевно, через екологію…» Хто ж потрапив у рибацькі тенета?
”Багато богів мали тіло тварин: собаки, птаха, — говорить волхвиня Лада. — Є багато сутностей, про які ми нічого не знаємо — духи землі і води — і кожний з нас може з ними зустрітися. Ми нещодавно були на Байкалі й почули багато історій про те, як у наші дні на берег виходять казкові істоти. Можуть плавати вони й в Азовському морі. Але є і цілком раціональна версія. «Я впевнений, що дивовижний улов насправді — морська лисиця. Це скат, що живе в Середземному морі», — говорить іхтіолог Олександр Меньшиков.
Сом-людожер
За однією з легенд, в озері Сомин (Волинь) водиться ящірка розміром з бика і зі зміїною мордою. Говорять, що 30 років тому озерний гад напав на конюха, що заснув на березі. «Але після цього ящера не бачили, — говорять старожили села. — Може, це гігантський сом був? Не дарма ж озеро — Сомине». На користь версії про те, що це саме риба, говорить наступне: «Сом може важити і 200 кг, і нападати на людей. Я спілкувався з рибалкою, якого такий хижак сильно вкусив за ногу. Але любителі підводного полювання зменшили кількість великих рибин у десятки разів», — говорить Андрій Неліпа, президент Товариства рибалок України.
Чорнобиль: дві голови — гірше!
Де, як не в Чорнобилі, повинні жити цілі зграї шестилапих і двоголових монстрів? «На щастя, це не так. Відразу ж після вибуху на ЧАЕС народилися багатоголові телята, але вони були хирляві і загинули незабаром після народження. І не доведено, що їх спотворила радіація — «монстри» іноді народжуються на фермах усього світу. Але можна припустити, що під дією радіації модифікуються віруси, з’являються нові штами», — розповідає доктор біологічних наук Валерій Поліщук, завкафедри вірусології Київського нацуніверситету ім. Т. Шевченка. Його колеги припускають, що радіація «загартовує» віруси, робить їх більш стійкими до ліків або більш небезпечними для здоров’я.
Додамо, що цього року разом з колегами зі США наші спеціалісти досліджували сільських ластівок, що живуть у зоні відчуження. У спермі цих птахів було виявлено ушкоджені сперматозоїди: із двома голівками і двома хвостиками. А сосни в зоні відчуження стають схожими на високі кущі — їхні голки витягаються, вони більш тонкі, ніж у сосни, що виростає за межами цієї зони. Втім, ці зміни не передаються на генному рівні, і з насіння можуть вирости цілком здорові дерева.
