— Вважаю, що кожен, хто всерйоз займається бойовими мистецтвами, має хоча б раз побувати в Японії, — розповідає п. Віктор. — Це була моя приватна поїздка. Якось в Інтернеті на каналі «Боєць» я випадково натрапив на програму про японських майстрів, де йшла розповідь про Пембу Таманга. Родом він з Непалу, але вже 30 років живе в Японії.
Пемба один з двох іноземців, які у 80-х змогли закінчити дуже жорсткі трирічні курси кенчосей при JKA — японській асоціації карате. Пізніше я дізнався, що цей майстер проводить семінар у Польщі, отож вирішив у жовтні туди поїхати і познайомитись. Коли я запитав, чи можу приїхати до нього в Японію, він сказав, що без проблем, і згодом прислав мені запрошення.
— Чому саме цей майстер, адже в Японії є багато інших знаних каратистів?
— Він майстер неспортивний, до того ж людина глибоко духовна, займається карате для самовдосконалення, і це мені цікаво. А ще ми однолітки, як потім з’ясувалося, маємо у долях багато спільного, обоє на певному етапі життя почали писати музику, щоправда, я рок, а він японсько-непальську медитативну.
Загалом вийти на будь-якого японського майстра не проблема. Проблема в іншому — чи зможеш ти сидіти у нього вдома, грати на гітарі, чи повезе він тебе по своїх місцях сили. Жоден японець не підпустить до себе європейця, а тому це навіть добре, що Пемба не японець, а непалець.
— І що це за місця сили, по яких він вас возив?
— Пемба живе в невеликому містечку округу Яманасі, цей округ славиться дуже мальовничою природою. Це стара Японія, там багато храмів і, зокрема, синтоїзьких, а синтоїзм — це релігія самураїв. В одному з таких храмів я брав участь у церемонії, просив богів, щоб все було добре. По завершенні священик роздав усім учасникам папірці, де щось було написано. У моєму, зокрема, йшлося про те, що справжня дружба зустрічається рідко — не пропусти момент, коли вона прийде. Також був на старовинному самурайському цвинтарі в горах, вкритому позеленілими від часу плитами.
— Що ще запам’яталося?
— Надзвичайна природа, гори, ріки з питною водою і постійна тиша. Чути шум вітру, дерев, річки. Люди намагаються не порушити цієї тиші. Бачив Фудзіяму, причому бачив її від підніжжя до вершини, що трапляється рідко, адже переважно гора затягнута хмарами. Ходив до японських лазень. Уявіть собі, лежиш в мінеральній воді і спиш, розслабляєшся настільки, що почуваєшся ніби тобі шістнадцять, а не п’ятдесят два. Відвідав театр Но, де актори виступають у страшних масках. Театр розташований на озері, в якому плавають ручні японські коропи. Втім, головними все ж були тренування — по чотири години на день.
— А яке враження на вас справили японці?
— Дуже сподобалися — відкриті, усі посміхаються. Відсутня будь-яка агресія, лише мир та спокій. Можливо, у Токіо вони інші, але я бачив саме таких. А ще працелюбні. Так, вразив поліцейський, який стояв на гірській трасі, ніби скам’янілий, і показував, що попереду небезпечний поворот. Я запитав, чи не краще там поставити знак, мені сказали — у нього робота така, і він її виконує.
— А наслідки аварії на Фукусімі відчуваються?
— Жодної паніки. Я цікавився, то в Токіо радіаційний фон був менший, ніж у Рівному. А все те, що показують, насамперед антиреклама японським товарам на світовому ринку.
— Чи плануєте підтримувати стосунки з Пембою Тамангом і в майбутньому?
— У листопаді він завітає до Рівного на семінар. Також є домовленість, що наступного року я приїду до нього зі своїми старшими учнями.
